Як велика війна на Близькому Сході може змусити світ забути про права ЛГБТК+ (зокрема в Україні)

Є зручна логіка у великій політиці: одна війна витісняє іншу з новин, одна криза перекриває фінансування іншій, одна загроза стає виправданням для тих, хто давно шукав привід забути про права людини. У 2026 році ця логіка працює з моторошною точністю. Американська операція проти Ірану поглинає увагу Вашингтона — і Україна ризикує перетворитися на «забуту війну» (про це пише Politico Europe тут).

Але за геополітичними зведеннями ховається ще один сюжет, про який говорять значно тихіше: що відбувається з ЛГБТК+-правами, коли світ горить одразу в кількох точках?

Трамп, Іран і ефект доміно

Адміністрація Трампа з перших днів другого терміну послідовно демонтувала те, що називала «повісткою ідеології»: федеральні програми підтримки ЛГБТК+-людей були заморожені або ліквідовані, трансгендерні військовослужбовці знову опинилися поза армією, а саме словосполучення «гендерна ідентичність» зникло з урядових документів. Це не випадковість — це політичний вибір, оформлений виконавчими указами.

Паралельно розгортається військова авантюра на Близькому Сході. Її масштаб поки неясний, але європейські дипломати вже б’ють на сполох: ресурси Пентагона — ракети Patriot PAC-3, увага Конгресу, політичний капітал Білого дому — йдуть туди. Україна лишається з обіцянками, які стають дедалі туманнішими.

Тут важливо зрозуміти механізм. Йдеться не про те, що хтось у Вашингтоні вирішив пожертвувати ЛГБТК+-правами заради іранської кампанії. Йдеться про те, що ресурси уваги — політичні, медійні, фінансові — обмежені. І коли вони розподіляються в умовах множинних криз, найбільш вразливими виявляються ті групи, у яких найменше лобістської сили та політичного захисту.

ЄВРОПА. Європейський щит — наскільки він надійний?

Прийнято вважати, що Європа — гарант прав ЛГБТК+-людей. Це лише частково правда. Так, Європейський суд з прав людини продовжує працювати. Так, директиви ЄС про недискримінацію нікуди не зникли. Але політична атмосфера в європейських столицях змінюється — і змінюється швидко.

Праві та правопопулістські партії зміцнили свої позиції в Європейському парламенті після виборів 2024 року. Угорщина Орбана продовжує системно обмежувати права ЛГБТК+-людей і блокувати загальноєвропейські ініціативи. Італія Мелоні послідовно звужує права одностатевих сімей. У Німеччині АдГ нормалізувала риторику, ще нещодавно вважану маргінальною. У Нідерландах уряд Вілдерса переосмислює баланс між «традиційними цінностями» і ліберальними нормами.

На цьому тлі нова близькосхідна криза створює додатковий тиск. Європейські уряди змушені думати про оборону, енергетичну безпеку, про потоки біженців. Правозахисний порядок денний відсувається — не тому, що його скасували, а тому, що на нього просто не лишається політичної енергії.

БІЖЕНЦІ. Нова хвиля і стара проблема

Затяжний конфлікт на Близькому Сході — якщо він розгорнеться — неминуче породить нову хвилю біженців (про це ще передбачав покійний Володимир Жириновський). Це не спекуляція: кожна велика війна в регіоні за останні двадцять років створювала міграційні потоки до Європи. І щоразу це ставало випробуванням для європейської солідарності — і для прав найбільш вразливих категорій біженців.

ЛГБТК+-біженці перебувають в особливо тяжкому становищі. Багато з них утікали саме від переслідувань, пов’язаних із сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю, — з Ірану, Іраку, Сирії, Афганістану. У таборах біженців вони нерідко знову стикаються з тією ж ворожістю. Європейські системи надання притулку в теорії визнають переслідування за цими підставами — на практиці довести їх вкрай складно.

Коли Європа виявляється перевантаженою — політично й інституційно, — саме ці люди опиняються в самому кінці черги. Їхні справи складніші. Їхні історії потребують спеціальної експертизи. Їхні потреби незручні — особливо для урядів, які й без того зазнають тиску націоналістичних виборців, що вимагають закрити кордони.

УКРАЇНА. ЛГБТК+-люди в умовах війни

Україна — окрема й важлива історія. Із лютого 2022 року країна перебуває в стані повномасштабної війни. Це створило парадоксальну ситуацію для ЛГБТК+-українців.

З одного боку, війна оголила несправедливість: тисячі геїв, лесбійок, бісексуальних і трансгендерних людей воюють у лавах Збройних сил України — захищаючи країну, яка не визнає їхніх партнерств, не дає їм права на шлюб, не забезпечує рівного юридичного статусу. Активісти давно говорять про це протиріччя: людина може віддати життя за Україну, але не може офіційно назвати партнера членом сім’ї.

З іншого боку, саме війна створила новий аргумент на користь змін. Українське суспільство, за даними соціологів, демонструє поступовий зсув у бік більшої толерантності — особливо в містах і серед молоді. Інтеграція до ЄС, яка залишається стратегічним курсом Києва, формально вимагає приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів, зокрема й у частині захисту ЛГБТК+-людей.

Тепер до цього додається ще один фактор: якщо Вашингтон справді відвернеться на Близький Схід, тиск на Україну зросте. Києву доведеться обирати пріоритети — військові, економічні, політичні. У цій ієрархії права ЛГБТК+-людей ризикують опинитися далеко не на першому місці.

Як кризи витісняють права

Важливо назвати цей механізм своїми іменами. Йдеться про структурне явище, яке політологи іноді називають «попереджувальним витісненням». Воно працює в кілька етапів.

Перший: медійне витіснення. Велика криза поглинає журналістські ресурси й увагу читачів. Редакції скорочують кореспондентів, які висвітлюють «мирні» теми — права людини, клімат, соціальна нерівність. Ситуація з ЛГБТК+-правами в тій чи іншій країні перестає бути новиною — не тому, що вона покращилася, а тому, що про неї перестали писати.

Другий: бюджетне витіснення. Уряди та міжнародні організації перерозподіляють фінансування на користь «термінових» пріоритетів — оборони, гуманітарної допомоги, боротьби з біженцями. НУО, які працюють із ЛГБТК+-людьми, втрачають гранти. Програми підтримки закриваються або заморожуються.

Третій: політичне прикриття. Праві політики отримують нові аргументи: «Зараз не час для цих дискусій», «Нам потрібно зосередитися на безпеці», «Давайте вирішимо спочатку головні проблеми». Це риторика, яка в мирний час виглядала б цинічно, — в умовах війни вона починає звучати як здоровий глузд.

Четвертий: законодавчий відкат. Коли увага суспільства відвернена, парламенти ухвалюють закони, які в інший час викликали б протести. Угорщина запровадила найжорсткіші анти-ЛГБТК+-закони саме в періоди європейських криз — коли Брюсселю було не до неї.

Підтримайте незалежну журналістику. Це не спливаюче вікно. Ви можете прокрутити далі або закрити це сповіщення

Doberman Media працює без інвесторів і грантів — лише завдяки вам. Ваша допомога, навіть невелика, дає нам змогу продовжувати роботу. Допоможіть нам вижити: оформіть підписку або підтримайте разово. Не маєте змоги задонатити? Просто перешліть цей текст другу.

ЩО РОБИТИ. Чи є вихід?

Було б нечесно завершити цей текст закликом до простих рішень. Їх немає. Але є кілька речей, які важливо розуміти.

Права не існують у вакуумі. Вони потребують інституцій, фінансування, політичної волі та суспільної уваги — одночасно. Коли одна з цих умов зникає, інші починають руйнуватися.

Україна і права ЛГБТК+ — це не конкуруючі порядки денні. ЛГБТК+ українці воюють, гинуть і евакуюються так само, як усі інші. Їхні права — це частина тієї самої боротьби за гідність і верховенство права, яку Україна веде проти російської агресії.

Європейське громадянське суспільство відіграє незамінну роль. Саме НУО, правозахисні організації та незалежні журналісти утримують ці теми в публічному просторі — навіть коли урядам зручно про них забути. Фінансування цих структур в умовах кризи — не розкіш, а необхідність.

Нарешті: страх — поганий порадник у правозахисній роботі. Так, політичний клімат погіршується. Так, ресурсів менше. Так, противників стало більше. Але саме в такі періоди видно, хто дійсно вірить у права людини як універсальну цінність — а хто розглядав їх як зручний варіант для спокійних часів.

P.S. Три війни, які тривають одночасно

Є війна в Україні. Є війна на Близькому Сході. І є третя війна — тиха, без фронтів і зведень, — війна за те, щоб права ЛГБТК+-людей залишалися частиною політичної реальності, а не красивою декларацією з іншої епохи.

Ця третя війна програється не в одному бою. Вона програється потроху — в кожному урізаному бюджеті, в кожній відкладеній дискусії, в кожному «зараз не час». І саме тому про неї потрібно говорити — особливо зараз, коли говорити про це найважче.

Матеріал підготовлено на основі відкритих джерел, включно з репортажами Politico Europe, даними європейських НУО та аналітикою правозахисних організацій. Усі оціночні судження — позиція головного редактора.