Думка. Я гей, а не квір: чому я маю повне право не вчити нові терміни, не розбиратися у вашому новоязі й жити щасливо без вашого схвалення

Мені здається, я стаю старовером.

Я досі вважаю, що гей — це чоловік, якому подобаються чоловіки. Я хочу називати свого чоловіка чоловіком. Вірю в моногамію, хоча не вимагаю її від інших. Не вважаю, що відкриті стосунки автоматично роблять людину вільнішою, а шлюб — нуднішим. І не хочу щотижня перевіряти, чи не застаріли слова, якими я описував себе ще вчора.

При цьому я підтримую рівні права, одностатеві шлюби, захист трансгендерних людей і право кожного жити так, як йому зручно.

Здавалося б, де тут проблема?

Проблема починається в той момент, коли ти не просто маєш право бути собою, а зобов’язаний бути собою суворо за останньою інструкцією.

Так от, мені подобається слово «гей». Не квір, не «людина з ненормативною сексуальністю», не довга конструкція з ідентичностей, яку треба вимовляти на одному подиху, поки тобі не заткнули рота членом по самі гланди

Просто гей. Чоловік, якому подобаються чоловіки. Так, я розумію, що для сучасного світу це опис підозріло короткий. У ньому немає зірочки, пояснень дрібним шрифтом і посилання на глосарій.

Але мені вистачає.

Для когось нові слова справді дають свободу. Людина нарешті знаходить термін, який точніше її описує, і розуміє, що з нею все нормально. Це чудово.

Але для іншого ідентичність поступово перетворюється на анкету, яку потрібно регулярно оновлювати. Спочатку я міняв вік щороку (а може, двічі на рік), потім я додав займенники, потім, щоб анкета здавалася повною, додав, що я саме цис-чоловік, ставлення до капіталізму, згоду на обробку персональних даних.

Проблема починається тоді, коли чуже самовизначення оголошується не просто іншим, а більш сучасним.

Ти кажеш:
— Я гей.
А на тебе дивляться приблизно так, ніби ти щойно повідомив, що користуєшся факсом і зберігаєш музику на касетах. Мовляв, зрозуміло. Людина з минулого. Зараз ми акуратно перенесемо його до музею і поставимо поруч із телефонною будкою.

Але я не почуваюся застарілим (жарти про вік залиш своєму хлопцеві).
Колись слово «гей» саме по собі було доволі сміливим. Люди казали «голубий», «такий», «із цих», «нетрадиційний» або просто знижували голос до рівня шпигунського кіно.
— Ти знаєш, він… ну… розумієш…
Ні, не розумію. Він податковий консультант? Свідок Єгови? Працює в Deutsche Bahn? Що з ним не так?

Ми довго вчилися називати себе прямо.

Без медичних діагнозів.

Без слів «схильність» і «спосіб життя».

Без відчуття, що після зізнання необхідно негайно перепросити перед присутніми й покинути приміщення.

І ось ти нарешті спокійно кажеш:
— Я гей.
А тобі відповідають:
— Загалом зараз усе складніше.

Звісно, складніше. Усе зараз складніше. Навіть квиток на поїзд не можна купити, не підтвердивши згоду з шістьма документами.

Але іноді чоловік, якому подобаються чоловіки, — це просто чоловік, якому подобаються чоловіки.

Не кожна людина має бути загадкою, яку треба розгадувати на груповому семінарі.

Мені кажуть, що слово «квір» ширше. Воно руйнує межі, відмовляється від жорстких категорій і залишає простір для змін.

Чудово.

Але особисто я не хочу руйнувати свою категорію. Я лише нещодавно завершив у ній ремонт.

Я надто довго намагався зрозуміти, хто я, щоб тепер вдавати, ніби сама наявність зрозумілої відповіді мене пригнічує.

До цього я був просто дивним хлопчиком, якому чомусь було цікавіше дивитися не на дівчину в кліпі, а на танцюриста ліворуч. Потім з’явилися слова, пояснення й неприємне усвідомлення, що танцюрист ліворуч зазвичай одружений.

Але хоча б стало б зрозуміло, що відбувається. Тому я не зобов’язаний відмовлятися від знайомого слова лише тому, що вийшло оновлення термінології.

Сучасне ЛГБТ-середовище взагалі іноді нагадує застосунок: кожні кілька місяців з’являється нова версія, виправляють помилки, додають нові ідентичності, а деякі старі формулювання більше не підтримуються. Користувачам рекомендують терміново оновити словник, інакше можливі конфлікти в коментарях. Причому оновлення встановлюються автоматично, а список змін ніхто не читає: учора ти вживав цілком нормальне слово, сьогодні воно вже спірне, а завтра за нього доведеться писати публічне вибачення в сторіс.

Особливо весело це виглядає для мігрантів. Людина переїжджає з країни, де слово «гей» вимовляли тільки вдома, пошепки й бажано без увімкненого телевізора, потім вчить німецьку, намагається розібратися з документами, слухає, як працівник відомства сорок хвилин пояснює щось одним реченням, і паралельно має опанувати актуальний словник західного активізму.

Я щойно навчився говорити «Ich bin schwul» без внутрішнього серцевого нападу, а мені вже пояснюють, що формулювання недостатньо інклюзивне. Дякую. Дуже допомогли адаптуватися.

Для багатьох російськомовних чоловіків шлях до слова «гей» займає роки: спочатку ти розумієш, що це не минеться, потім сподіваєшся, що все-таки минеться, потім шукаєш в інтернеті, як зробити, щоб минуло, потім розумієш, що інтернет знає про тебе занадто багато, видаляєш історію браузера, потім знову її відкриваєш і лише значно пізніше можеш спокійно сказати: «Так, я гей». Без трагічної музики на тлі, без паузи й без підготовки заповіту. І в цей момент зовсім не хочеться чути, що ти нарешті прийняв себе, але зробив це за застарілою методичкою.

Я не проти нових термінів. Я проти ситуації, в якій мова, вигадана для звільнення людей, перетворюється на чергову систему перевірки: чи правильно ти назвав себе, чи правильно назвав інших, чи правильно поставив літери, чи всі групи згадав і нікого випадково не забув. Тому що якщо забув, можливо, ти вже не союзник, а буквально загроза існуванню спільноти. Іноді створюється враження, що для участі в сучасній ЛГБТ-дискусії вже потрібен не особистий досвід, а сертифікат.

Бажано з щорічним підтвердженням кваліфікації.

Свобода ідентичності повинна означати право людини описувати себе так, як їй зручно. Не лише право ускладнювати. А й право не ускладнювати.

Не кожному потрібна конструкція з семи слів, щоб пояснити, кого він хоче бачити поруч із собою вранці.

Дехто задовольняється одним.

Я гей.

✦ Матеріал опубліковано в авторській редакції. Думки, оцінки та висновки, викладені в тексті, належать автору й можуть не збігатися з позицією редакції Doberman.media. Редакція не несе відповідальності за інтерпретації, заяви та висновки автора.