Волосся на грудях і поголений живіт: який вигляд має новий компроміс чоловічої «природності»

Кілька років тому чоловічий грумінг рухався в одному напрямку: що менше волосся на тілі, то краще. Зараз тренд розвертається — але не повністю. На зміну тотальній депіляції приходить гібридний образ: густа рослинність на грудях за абсолютно гладкого, поголеного або обробленого лазером живота. Це не відмова від догляду за тілом, а його нова, більш вибіркова форма — і вона вже встигла розколоти соцмережі на два табори.

Привід для розмови

Наочним прикладом тренду став французький актор, режисер і автор контенту Поль Лефевр. 38-річний Лефевр давно зібрав навколо себе аудиторію завдяки загадковим, стилізованим фотографіям — зазвичай задумливим, ретельно вибудуваним за кольором і композицією. Але одна з останніх публікацій у його Instagram привернула увагу не естетикою кадру, а тілом: волохаті груди й абсолютно гладкий прес.

Реакція в Instagram виявилася майже одностайно захопленою — підписники залишали коментарі, сповнені захвату від образу. А от на платформі X (колишній Twitter) обговорення набуло більш неоднозначного характеру: одні користувачі зізнавалися, що їм подобається таке поєднання й вони замислилися над тим, щоб теж так спробувати; інші поставилися до поєднання волосся та поголеної шкіри скептично.

Подібний образ — не поодинокий епізод, а частина ширшого повороту: молоді геї дедалі частіше орієнтуються на естетику «клонів Кастро» 1970-х — брутальну, природну, з виразною рослинністю на тілі. Вуса, волохаті ноги й груди Лефевра ідеально вписуються в цей образ.

Звідки взявся тренд

Мода на тотальну депіляцію чоловічого тіла в масовій культурі виросла з естетики 1990–2000-х — глянцевих журналів, рекламних кампаній спідньої білизни, культури фітнес-інфлюенсерів, де ідеалом стало гладеньке, майже «відполіроване» тіло без жодної волосинки. Це вимагало постійного догляду: воскової депіляції, гоління, а згодом — лазерної епіляції.

Повернення до «природності» останніми роками — реакція одразу на кілька речей. По-перше, на втому від індустрії б’юті-стандартів, що вимагає постійних витрат часу та грошей. По-друге, на загальну ретро-хвилю: інтерес до естетики 1970-х помітний не лише в грумінгу, а й у моді, музиці, дизайні інтер’єрів. По-третє, свою роль відіграє символічне значення волосся на тілі у квір-культурі — густа рослинність тривалий час асоціювалася з брутальною, «ведмежою» (bear) естетикою та сприймалася як маркер маскулінності, який роками витіснявся глянцевим ідеалом.

Чому саме цей компроміс

Повна відмова від депіляції — крок, на який зважуються не всі: волосся на животі багато чоловіків досі сприймають як джерело дискомфорту, а не естетики.

З практичного погляду це ще й питання догляду: видалити волосся з однієї, відносно невеликої ділянки живота — набагато менш трудомістка й менш болісна процедура, ніж повна депіляція всього торса, а ефект зберігається помітно довше, ніж за регулярного гоління всіх грудей.

Спірна територія

Не всім цей гібрид здається переконливим. Частина аудиторії сприймає різку межу між «волосатими» й «гладенькими» ділянками тіла як візуально неприродну — тобто тренд, який позиціюють як відмову від штучності, насправді залишається результатом цілеспрямованого догляду, просто вибіркового. Власне, суперечки навколо публікації Лефевра в X добре це ілюструють: реакція аудиторії розділилася саме на цьому ґрунті.

Схожа історія нещодавно трапилася й з обкладинкою журналу Playgirl, де модель із волосатими грудьми також викликала бурхливе обговорення — ще одне підтвердження того, що ця тема далеко не локальна й не обмежується одним інфлюенсером.

Що далі

Як і будь-який тренд, побудований на вибірковому догляді за тілом, цей компроміс навряд чи стане універсальним стандартом — надто багато змінних: тип волосяного покриву, особисті вподобання, больовий поріг щодо епіляції. Але як культурний симптом він показовий: суперечка про «правильну» кількість волосся на чоловічому тілі — це суперечка про ширше питання: що сьогодні вважається привабливим і «справжнім», а що — штучно сконструйованим ідеалом.

Поки індустрія б’юті-стандартів шукає новий баланс між «природністю» й доглянутістю, історії на кшталт історії Лефевра працюють краще за будь-яку рекламну кампанію: вони демонструють живу, суперечливу, але відверто людську реакцію на спробу поєднати непоєднуване.