Цього року я вирішив кинути собі виклик і сміливо вдягнутися на Прайди. Різні образи: чоловічий і жіночий. Після публікації фотографій і відео з Прайдів у Сітжесі, Мадриді та Барселоні я отримав різні коментарі іспанською.
Більшість коментарів були негативними й стосувалися моєї зовнішності: «Аморально!», «Соромся!», «Це вже занадто»… Але один із найжорсткіших коментарів я отримав від свого колишнього іспаномовного хлопця, який сам є геєм.
Він написав, що не розуміє, навіщо я вирішив одягнути жіночий образ у Барселоні. На його думку, такі речі лише провокують оточення, а сучасні Прайди давно перестали бути боротьбою за права й перетворилися на гучні заходи з оголеними людьми, алкоголем, наркотиками і сексом просто на вулиці. Наприкінці він додав фразу
«Якби ви поводилися менш помітно, таких конфліктів було б менше».
Чесно кажучи, тоді я не став довго сперечатися. По-перше, кожен має право на власну думку. По-друге, частину його критики справді можна обговорювати. Якщо хтось порушує громадський порядок, уживає наркотики або займається сексом у громадському місці, це не має жодного стосунку до боротьби за рівні права. Такі речі можна засуджувати незалежно від того, чи йдеться про Прайд, футбольне свято або будь-який інший масовий захід.
Тоді мені здавалося, що це просто суперечка про те, яким має бути сучасний Прайд. Але за кілька днів сталася подія, через яку я знову згадав цю розмову.
Мій знайомий, історію якого я опублікував у попередній статті, зазнав нападу в метро Барселони ніччю після Прайду.
Саме тоді я знову згадав слова свого колишнього.
Якщо прибрати емоції, постає просте запитання: що саме в цій ситуації було провокацією?
Не було ні відвертого костюма, ні алкоголю, ні гучної колони Прайду. Не було навіть самого Прайду — він уже закінчився. Був чоловік, який їхав додому з райдужним аксесуаром. І цього виявилося достатньо, щоб стати об'єктом агресії.
Саме тому мені здається небезпечною пояснювальна формула, яка щороку звучить після Прайдів: «не провокуйте». Тому що дуже швидко виявляється, що під словом «провокація» різні люди розуміють абсолютно різні речі. Спочатку кажуть, що не треба влаштовувати надто гучні ходи. Потім — що не варто вдягати одяг іншого гендера. Згодом — що краще прибрати райдужну символіку. Потім — що не треба триматися за руки на вулиці. У якийсь момент мова вже йде не про правила поведінки в суспільстві, а про те, наскільки непомітним має бути ЛГБТ-людина, щоб не викликати в когось роздратування.
Мені здається, тут проходить дуже важлива межа. Свобода самовираження не означає право порушувати закон або завдавати незручностей оточуючим. Але й чуже роздратування не може ставати виправданням для образ чи насильства. Якщо людина спокійно йде вулицею, носить райдужну символіку або обирає образ, який нікому не завдає шкоди, відповідальність за можливу агресію лежить не на ній.
Саме тому я не вважаю, що проблема полягає в прайдах. Навпаки, мені здається, прайд робить видимим те, що існує і без нього. Просто в інші дні багато подібних історій залишаються між постраждалим, кількома свідками та поліцейським протоколом. Ми рідко дізнаємося про них, тому що жертвами стають не відомі люди, а найзвичайніші. Можливо, саме тому деяким здається, що проблеми більше немає.
0 коментарів
Введіть email — ми надішлемо одноразовий код. Без паролів і акаунтів.
Код надіслано на
Якщо лист не з’явився у «Вхідних» протягом кількох хвилин, перевірте папку «Спам», «Небажана пошта» або «Промоакції», оскільки деякі поштові сервіси можуть помилково поміщати туди автоматичні повідомлення