У Барселоні після Прайду побили чоловіка з веселковою символікою. Поліція засумнівалася, що мотивом була гомофобія

Щороку після Прайду звучить одне й те саме запитання: «Навіщо він взагалі потрібен? Адже ЛГБТ уже давно тут ніхто не утискає».

Коли жертвами гомофобних нападів стають відомі люди, про це пишуть багато ЗМІ. Але значно частіше подібні історії трапляються зі звичайними людьми — тими, чиї імена ніколи не потраплять у новинні заголовки.

Саме тому я вирішив опублікувати цю розмову.

Не тому, що мій співрозмовник — публічна особа. А тому, що його історія показує: навіть в одній із найбільш ЛГБТ-дружніх країн Європи гомофобна агресія нікуди не зникла.

Ба більше, про більшість подібних випадків ми, найімовірніше, взагалі ніколи не дізнаємося. Не кожен звертається до поліції, не кожен розповідає про те, що сталося, публічно, а деякі інциденти навіть не отримують офіційної кваліфікації як злочини на ґрунті ненависті.

— Що сталося того вечора (Барселона, ніч 18-19 липня)?

— Я повертався додому після Прайду. Уже перевдягнувся в звичайний одяг. Єдине, що в мене залишалося, — райдужний ланьярд із символікою ЛГБТ на ключах. На платформі метро я помітив чоловіка і жінку біля хлопця з рюкзаком. Мені здалося, що вони намагаються щось дістати з його відкритої кишені. Я вирішив підійти ближче, щоб зрозуміти, чи це крадіжка. Але щойно вони мене помітили, вся увага переключилася на мене.

— Що сталося далі?

— Чоловік почав вигукувати «maricón», наблизився до мене й кілька разів ударив чимось, що тримав у руках. Я не відповідав агресією. Просто відходив до ескалатора, казав, що викличу поліцію, і сподівався, що хтось із працівників метро втрутиться. Але ніхто не підійшов.

— Вдалося викликати поліцію?

— Майже ні. Телефон розрядився. На щастя, поряд опинився молодий хлопець, який погодився допомогти. Він зателефонував у поліцію, але поки розмовляв з оператором, нападники вже встигли поїхати на поїзді. Мені порадили звернутися до найближчого відділку й написати заяву.

— Що сталося в поліції?

— Саму заяву прийняли швидко. Але одне запитання мене здивувало. Поліцейський спитав:

«Ти впевнений, що це була саме гомофобна агресія? Можливо, він просто образив тебе, бо ти завадив йому вчинити крадіжку?»

Я відповів, що єдине слово, яким мене ображали, було maricón*.

* Слово maricón в іспанській мові є широко відомим гомофобним образливим словом. За змістом його можна порівняти з англійським faggot або російськими принизливими словами на адресу геїв. Попри те, що частина ЛГБТ-спільноти намагається переосмислити це слово, у подібних ситуаціях воно сприймається саме як образа. Це добре відомо і суспільству, і державним структурам Іспанії

Я також сказав, що не можу знати, що відбувалося в голові в нападника. Але факт залишається фактом: єдиною образою, яка пролунала на мою адресу, було саме слово, що означає гея в принизливій формі.

У підсумку в заяві з’явилося формулювання про те, що неможливо однозначно стверджувати, чи був мотив пов’язаний із ймовірною крадіжкою, чи із сексуальною орієнтацією.

Зараз я збираюся проконсультуватися з організацією, яка допомагає жертвам ЛГБТ-фобії. Якщо юристи вважатимуть, що це формулювання може вплинути на розслідування, я добиватимуся його уточнення.

Історія мого співрозмовника — не виняток.

Минулого року після Прайду в Іспанії мої знайомі також зазнали гомофобного нападу. Вони звернулися до поліції, справа дійшла до суду. Однак на той момент підозрюваний уже покинув країну, і притягнути його до відповідальності не вдалося.

Звичайно, подібні випадки трапляються не лише після Прайду. Вони стаються і в звичайні дні. Але саме під час Прайду проблема стає особливо помітною. Поки тисячі людей виходять на вулиці, стають помітнішими й ті, хто й досі вважає можливим ображати, принижувати або нападати через сексуальну орієнтацію чи навіть через веселкову символіку.

Тому питання «навіщо потрібен Прайд?» для багатьох досі залишається не теоретичним.

Це питання безпеки.

І ще одна думка, яка здалася мені важливою після цієї розмови.

Якщо навіть після прямого використання гомофобної образи поліцейський ставить потерпілому запитання: «Ти впевнений, що це була саме гомофобія?», то виникає закономірне запитання — скільки таких випадків узагалі потрапляє до офіційної статистики як злочини на ґрунті ненависті?

Я не стверджую, що іспанська статистика неправильна. Але подібні історії показують, що межа між «звичайним конфліктом» і «гомофобною агресією» на практиці інколи стає предметом оцінки конкретного поліцейського.

А отже, частина таких випадків цілком може ніколи не потрапити до категорії злочинів, скоєних на ґрунті ненависті.

Саме тому так важливо говорити не лише про гучні історії за участю відомих людей, а й про напади на звичайних людей. Бо саме з таких, на перший погляд «непомітних», історій і складається реальна картина того, наскільки безпечно сьогодні бути відкритою ЛГБТ-людиною.

✦ Матеріал опубліковано в авторській редакції. Думки, оцінки та висновки, викладені в тексті, належать автору й можуть не збігатися з позицією редакції Doberman.media. Редакція не несе відповідальності за інтерпретації, заяви та висновки автора.