Музичний критик Баррі Уолтерс написав історію ЛГБТ-культури з 1969 по 2000 рік. Розповідаємо головне про цю книгу

Музичний журналіст Баррі Волтерс, чиї тексти десятиліттями виходили в Rolling Stone, The Village Voice і The Advocate, опублікував книгу «Mighty Real: A History of LGBTQ Music, 1969–2000». Це масштабне дослідження того, як музику створювали квір-люди й для квір-людей, починаючи від Стоунволлських бунтів і закінчуючи початком ери інтернету.

Про що ця книга?

«Mighty Real» — це водночас і довідник, і особисті мемуари автора. У 60 розділах Волтерс аналізує творчість сотень артистів: від ікон на кшталт Девіда Бові, Елтона Джона й Мадонни до менш відомих піонерів, таких як Патрік Гаггерті з Lavender Country або артистка лейблу Olivia Records.

Назва книги відсилає до хіта диско-співака Сільвестра «You Make Me Feel Mighty Real». Для Волтерса це не просто пісня, а символ: він купив цю платівку в день свого вступу до коледжу, коли заблукав у Нью-Йорку і вперше відчув себе «на своєму місці» серед різноманіття мегаполіса.

Чому автор вирішив її написати?

Головним джерелом натхнення для Уолтерса стала робота історика кіно Віто Руссо «Целюлоїдна шафа» (1981), яка досліджувала гомосексуальність у кінематографі. Уолтерс був особисто знайомий із Руссо і хотів створити аналогічну працю, але присвячену поп-музиці.

За словами автора, для поколінь, що виросли до появи інтернету, музика була головним інструментом самопізнання. «Ми не могли просто зайти в мережу й знайти інших геїв. Нам потрібно було поставити платівку», — пояснює він. Наприклад, завдяки пісням Девіда Бові 11-річний Баррі вперше дізнався слово «бісексуал» і почав розуміти власну ідентичність.

Про яких артистів ідеться?

Книга охоплює широкий спектр імен і жанрів:

• Мадонна: Уолтерс детально описує, як вона перенесла естетику нью-йоркських клубів на стадіони і як рок-критики ненавиділи її за це, не розуміючи, що її образ походить із «розумного й особистого місця».
• Вітні Г'юстон і Лютер Вандросс: Це найсумніші розділи книги. Уолтерс, який особисто інтерв’ював обох, пише про «ціну секретності». На його думку, неможливість відкрито заявити про свою ідентичність зруйнувала їхню самооцінку й опосередковано призвела до передчасної смерті. Він згадує, як Вітні після вимкнення диктофона представила йому свою партнерку Робін Кроуфорд як «любов усього свого життя», хоча публічно так і не визнала цього.
• The B-52s і Village People: Попри те, що їхні хіти на кшталт «YMCA» або «Love Shack» стали обов’язковими атрибутами будь-якого весілля, індустрія довгий час ігнорувала їхній внесок. Уолтерс зазначає, що The B-52s досі не включені до Залу слави рок-н-ролу, що, на його думку, свідчить про приховану гомофобію в музичному бізнесі.

Навіщо читати цю історію сьогодні?

Уолтерс підкреслює, що квір-мистецтво універсальне. Він хотів написати книгу «настільки гейську, що вона стає доступною кожному», проводячи паралель із тим, як хіп-хоп Кендріка Ламара, будучи глибоко вкоріненим у чорній культурі, є зрозумілим і цікавим усім.

Автор присвятив цю працю своїм дітям і майбутнім поколінням, щоб вони знали, через що довелося пройти їхнім попередникам і чому ця музика так багато важила для спільноти в епоху до смартфонів і ліків від СНІДу. Книга завершується 2000 роком, але Уолтерс не виключає продовження, яке досліджує вплив інтернету і політики на сучасну музику.