«Ви не такий». Як трансгендерні люди виживають в еміграції, стикаючись з чергами за гормонами і дискримінацією лікарів

Трансгендерні люди, змушені мігрувати з Росії та Білорусі, де їх переслідують, опиняються в надзвичайно вразливому становищі. Поєднання квір-статусу та статусу мігранта призводить до системної дискримінації, критичних затримок у доступі до життєво важливої гормональної терапії та повного підриву довіри до системи охорони здоров’я. Для багатьох очікування може розтягнутися на роки.

Чому транслюди зараз активно мігрують?

Потік мігрантів за кордон збільшився. Зокрема, трансгендерні люди активно покидають Росію, де від нещодавніх пор заборонено трансгендерний перехід. З Білорусі трансгендерні активісти й самі транслюди також змушені тікати через переслідування.

Трансгендерні люди і без того належать до вразливої групи й набагато частіше зазнають дискримінації порівняно з іншими квір-людьми. Міграція лише погіршує ситуацію: відбувається поєднання міграційного стресу й так званої системної дискримінації. Людина не втрачає свого квір-статусу, але набуває нового, також уразливого статусу — статус мігранта або біженця.

Головна проблема: рецепти й черги на роки

Опинившись за кордоном, трансгендерні люди насамперед потребують продовження гормональної терапії (ГТ), якщо вони її використовують. ГТ — це препарат, який видається суворо за рецептом, виписаним лікарем. І тут виникає безліч бар’єрів:

1. Проблема страховки й грошей. Доступ до лікарів потребує наявності страховки, яку далеко не всі можуть оплатити через брак зайвих грошей. Щоб отримати страхування від держави, потрібен легальний статус, або ж треба стати в чергу, або необхідно, щоб людина не мала статусу шукача притулку (залежно від країни).

2. Бюрократичний марафон. Очікування отримання страховки або легального статусу може затягнутися. Але навіть отримавши страховку, людина стикається з багаторічним очікуванням прийому в потрібного спеціаліста: черга до лікаря може займати два, а то й три роки.

3. Необхідність повторного доказу. Навіть якщо трансгендерна людина у своїй країні вже давно використовує ГТ і навіть змінила документи, за кордоном їй часто доводиться заново доводити свою трансгендерність. Це може вимагати постановки на облік до лікаря або проходження комісії. Ця ланка доказів іноді буває безкінечною.

4. Наслідки для здоров’я. Через неможливість отримати легальний рецепт трансжінки змушені шукати гормональні препарати на чорному ринку, незаконно доставляти їх з інших країн або робити перерви в терапії. Це серйозно б’є по фізичному, ментальному здоров’ю та тілесному благополуччю. При цьому їм необхідно регулярно проходити обстеження (чекапи), здавати аналізи й отримувати рекомендації лікаря, щоб перевірити дію гормонів і відсутність побічних ефектів.

«Паспорт не збігається із зовнішністю»: Кейс Валентини

Ситуація, коли людина залишається без лікування, може тривати місяцями й навіть роками. Ось як це виглядає на прикладі кейсу 26-річної трансгендерної жінки Валентини, яка емігрувала з Росії до Литви через свою антивоєнну позицію (ім’я та деталі змінено):

• Початок шляху. Валентина в’їхала до Литви, маючи чоловічі документи, хоча вже близько року приймала гормональну терапію, розпочату в Росії. На кордоні через невідповідність зовнішності й документів у офіцерів виникали запитання.

• Ізоляція та пошуки. У Литві в неї майже не було знайомих, і їй довелося шукати інформацію про доступ до ГТ. Вона знайшла методичку місцевої трансорганізації (TraM).

• Життя без гормонів. Поки Валентина чекала отримання гуманітарної візи, а потім ВНЖ (вид на проживання) — процес, що тривав близько пів року — доступу до регулярної ГТ у неї не було. Вона залежала від знайомих, які привозили їй препарати нерегулярно. Через перерви в неї почалися зміни настрою, депресія, сонливість.

• Бюрократичне пекло. Після отримання ВНЖ і медичного страхування Валентина змогла записатися на комісію для отримання дозволу на ГТ. Однак їй довелося або чекати в черзі три місяці, або оплатити роботу лікаря, щоб пришвидшити процес. Вона обрала оплату.

• Очікування триває. Очікування самої комісії, яка мала підтвердити, що вона є трансгендерною жінкою, забрало ще 3–4 месяца.

• Фінішна пряма. У підсумку лише приблизно через рік після приїзду Валентина отримала можливість оформити ГТ на постійній основі, після тривалої тяганини між ендокринологом (до якого вона також ходила за гроші) і сімейним лікарем. На той момент вона вже заробила собі депресію та гормональні зміни, що потребували корекції.

Дискримінація в кабінеті лікаря

Однією із серйозних проблем є самі лікарі. Не в усіх країнах вони готові приймати трансгендерних людей. Лікарі можуть бути трансфобними, байдужими або дружніми («френдлі»). Знайти френдлі-спеціаліста за кордоном набагато складніше, ніж удома, у рідній країні.

Навіть якщо транслюдина знаходить дружнього лікаря, вона стикається з проблемами ідентифікації та стигматизацією з боку іншого персоналу:

• Неправильне звертання. Людину можуть неправильно впізнати за зовнішністю, звернутися до неї за паспортним ім’ям (деднеймом) або назвати неправильним займенником.

• Приниження гідності. Кожного разу, коли лікар або персонал говорить: «Ти не такий», це завдає рани, підриває почуття гідності й змушує людину входити в зону вразливості. Транслюди все рідше наважуються шукати допомоги, втрачаючи віру в можливість знайти свого спеціаліста.

Подібний дискомфорт відчула і Валентина, зіткнувшись зі стигматизацією з боку сімейного лікаря, який уперто називав її паспортним ім’ям і вимагав пояснень, чому їй потрібна ГТ.

Пастка паспорта

Ще одна проблема, що серйозно впливає на життя трансмігрантів, — неможливість зміни документів . Трансгендерні люди, які не можуть повернутися на батьківщину через загрозу затримання або тортур, змушені в міграції залишатися зі статусом, визначеним їхнім паспортом.

Змінити документи до отримання громадянства іншої країни — неможливо, а очікування громадянства може тривати роками. Навіть якщо зовні людина повністю відповідає своєму відчуваному гендеру й давно використовує ГТ, вона залишається «запертoю» у своїх старих документах.

Що робити і як знайти допомогу?

Соціальний тиск, бюрократичні бар’єри та постійна тривога призводять до того, що транслюди втрачають довіру і перестають звертатися до лікарів. Це глобальна проблема, оскільки здоров’я в міграції може лише погіршуватися. Кожна людина має право на здоров’я.

Фахівці дають кілька рекомендацій, що можна зробити в цій складній ситуації:

1. Шукати спільноту. Спільноти допомагають, підказують контакти френдлі-лікарів, розповідають, як простіше пройти бюрократичний шлях, і допомагають знайти препарати.

2. Знайти свого фахівця. Дуже важливо знайти психолога й лікаря, якій прийме і буде зацікавлений у допомозі, підборі препаратів, лікуванні та профілактиці, а не дискримінуватиме й маргіналізуватиме.

3. Користуватися онлайн-підтримкою. Терапія й підтримка психологів часто буває безплатною через онлайн-сервіси, транс-киніки або квір-організації.

Здоров’я починається з права бути побаченим і почутим. Закликаємо лікарів і психологів пам’ятати, що мігранти перебувають у вкрай вразливому становищі, і виявляти до них співчуття та солідарність.