Чоловіки в еміграції: що відбувається з ідентичністю під час вимушеного переїзду до іншої країни?

“Я росіянин чи білорус, хто я тепер? Мігрант? Мені це слово не подобається».

Спробуйте послухати цей та інші наші подкасти на своїх улюблених платформах у дорозі, у спортзалі, на роботі або під час відпочинку:

Пропоную вам послухати подкаст на тему того, як чоловіки ідентифікують себе та як відбувається криза ідентичності в міграції. Я б назвав його: «Як зберегти себе в новому суспільстві».

Для чоловіків це питання часто стає важливим, оскільки чоловіча соціалізація відбувається через вбирання стереотипів. І, на жаль чи на щастя, ми багато говоримо про те, що в міграції ідентичність втрачається. Чому це відбувається? Тому що в міграції чоловік буквально змушений починати своє життя з нуля. Якщо міграція не пов’язана з професійною або соціальною адаптацією, то це ще півбіди. Але якщо переїзд був вимушеним через питання безпеки, тоді ситуація ускладнюється. Людині доводиться починати життя заново.

Як показало моє дослідження, близько 60% чоловіків переїхали саме з міркувань безпеки. Це дуже велика цифра. Тобто ці люди не планували їхати й не очікували, що їм доведеться починати все з нуля.

Що включає в себе чоловіча ідентичність? Це соціальні ролі, які ми виконуємо в житті: професії, сімейні ролі, культурні очікування. Тепер давайте розглянемо чоловіка, який емігрував із міркувань безпеки. Насамперед це професія. Чоловікові часто доводиться шукати нову професію, а також адаптуватися до нової мови й нових професійних ролей. І добре, якщо йому вдається залишитися у своїй професійній сфері, але якщо ні, починається нова професійна соціалізація.

Що стосується сімейної ролі, я ставив запитання в глибинних інтерв’ю: чи змінилися соціальні ролі чоловіка в сім’ї після еміграції? Відповіді були парадоксальними. Для когось міграція мала позитивний вплив: чоловік, вирвавшись із звичного оточення, почав проводити більше часу з дітьми та родиною. Один чоловік сказав, що йому добре в міграції, тому що, не маючи роботи, він більше дбав про своїх дітей і заново відкрив для себе радість спілкування з ними. Він зізнався, що міграція благотворно вплинула на його стосунки з дітьми.

З іншого боку, я бачив і інші приклади. Наприклад, чоловік-айтішник взяв на себе роль годувальника й почав працювати понаднормово, щоб підтримувати той рівень життя, який був у нього в Москві або Мінську. Йому це давалося важко, і він втрачав роль батька й чоловіка, тому що став приділяти менше часу сім’ї. Навіть у разі успішної релокації, коли людина не втрачає роботу, інші її ролі можуть постраждати. Наприклад, коли чоловік стає єдиним джерелом доходу, він перебуває в постійній напрузі й намагається компенсувати це, ігноруючи інші свої потреби.

Один цікавий випадок описала моя колега. Вона розповіла про дівчинку, яка завдавала собі самоушкоджень, щоб привернути увагу батька. Це свідчить про те, що чоловіки в міграції можуть втрачати свою соціальну роль у сім'ї. Тому важливо запропонувати чоловікам у міграції подумати про те, ким вони були в сім'ї до еміграції і ким вони стали після.

Як це виміряти? Є конкретні показники. Наприклад, наскільки ви залучені в батьківство: скільки часу ви проводите з дитиною, а не скільки цукерок купуєте. Якщо після еміграції ви стали менше часу проводити з дитиною, варто звернути увагу на цю втрату ролі. Те саме стосується взаємодії з дружиною. Дуже цікавий випадок навела моя колега, коли чоловік, почавши заробляти більше або ставши єдиним годувальником, зіткнувся зі змінами у своїй сімейній ролі.

Чоловік починає сприймати свою дружину більше як сексуальний об’єкт, як дочку або як сестру. У результаті він втрачає свою соціальну роль чоловіка. На жаль, у мене немає точних цифр, але ми з колегами дійшли висновку, що відсоток розлучень серед мігрантів вищий. Це відбувається тому, що міграція по-різному впливає на чоловіків і жінок, і вони починають по-різному сприймати свої соціальні ролі в сім’ї.

Соціальна роль чоловіка може втрачатися і з іншої причини: соціалізація чоловіків і жінок у суспільстві відбувається з різною швидкістю. Якщо мислити стереотипно, чоловік іде на роботу й намагається заробляти. Жінка ж стикається з більшою кількістю побутових проблем. Вона шукає дитячий садок для дітей, знаходить найближчі магазини, дізнається, де ринок, і вирішує інші повсякденні питання. Це, безумовно, важко, і погано, що ці завдання здебільшого лягають на жінок. Але, з іншого боку, саме ці проблеми допомагають жінкам швидше адаптуватися до нового життя — вони починають знайомитися з людьми, вирішуючи питання. Чоловіки, як правило, у цьому не беруть участі, і їхня адаптація відбувається повільніше.

На певному етапі подружжя може дійти до дивного висновку: один із партнерів уже адаптувався до нового життя, а інший продовжує «жити в Мінську». Виходить, ніби вони перебувають у стосунках на відстані — один уже живе, наприклад, у Литві чи Польщі, а інший залишився в минулому, в Мінську. Цей дисбаланс може стати причиною напруги в сім’ї.

Наприклад, одна жінка постійно записувала чоловіка до лікарів, взаємодіяла з держорганами й вирішувала всі побутові питання. Він принципово не вивчав мову країни, куди вони переїхали, що стало великою проблемою. Дружина хотіла бачити поруч із собою не лише опору, а хоча б самостійну людину, яка може подбати про себе. У сімейній терапії ми дійшли висновку, що найкращим рішенням для цієї пари було відправити чоловіка на курси іноземної мови.

Для чоловіків розуміння того, для чого їм потрібно адаптуватися, відіграє ключову роль у збереженні ідентичності. Нам буває важко відпустити старі соціальні ролі, які були в попередній країні. Наприклад, чоловік не може піти на курси литовської, польської, грузинської чи івриту просто тому, що не може прийняти факт, що він уже живе в новій країні. Його соціальна роль уже не «білорус» чи «українець», а «мігрант» — мігрант, який за національністю білорус, росіянин і так далі.

Ідентичність — це відповідь на запитання: «Хто ти?» Але в міграції відповісти на це запитання стає значно складніше. Важливо розуміти, що іноді в міграції можна тимчасово «відкласти» це запитання, щоб зосередитися на розв’язанні першочергових проблем. Але якщо поставити це запитання собі в потрібний час, коли частина проблем уже вирішена, це може стати великою підтримкою. Наприклад, відповідь: «Так, зараз я мігрант. Так, я чоловік. Так, я батько. Так, у мене є певна соціальна роль» — допомагає зберегти самоповагу. Однак якщо постійно ставити собі це запитання в невідповідний час або шукати неправильні відповіді, це може призвести до психологічних проблем, наприклад до депресії.

Депресія часто виникає, коли реальність не відповідає нашим очікуванням. Тому важливо усвідомити, які соціальні ролі ви прийняли в міграції, з якими труднощами зіткнулися і не боятися звертатися по психологічну допомогу. Перш ніж іти до психолога, варто знайти спільноту людей, які пережили подібний досвід. Спілкування з іншими мігрантами, які вже пройшли через кризу ідентичності, може допомогти вам знайти відповіді на запитання: «Як ти впорався з цим кризисом? Як ти відповідаєш на запитання: хто ти?»

Розуміння того, що ви не самотні в цій ситуації, може значно полегшити розв’язання інших, більш глобальних проблем і допомогти вам жити далі. Порівняйте: коли я кажу, що я білорус, не живучи в Білорусі, це нічого мені не дає. Але якщо я кажу: «Так, я мігрант, який живе в Литві», це допомагає мені рухатися далі — вивчати мову, вирішувати питання з житлом і так далі.

Розуміння того, хто ви, — це не філософське питання. Це практичне питання, яке допомагає вирішувати нагальні проблеми. Тому бажаю вам удачі в пошуку відповідей на запитання: хто ви? Пам’ятайте, що незалежно від того, як ви зараз відповідаєте на це запитання, важливо продовжувати дбати про себе і любити себе.