«Секс, клуби й протест». Вийшла книжка, що відновлює «несправедливу» історію квір-нічного життя: від дискотек 70-х до боротьби зі СНІДом

У видавництві Mack вийшла антологія «Sex, Clubs, Dissent: Visualising Queer Nightlife» («Секс, клуби, протест: Візуалізація квір-нічного життя»). Це масштабне дослідження, яке охоплює період із 1960-х років до наших днів і ставить перед собою амбітну мету — показати нічне життя не просто як розвагу, а як простір політичного опору та формування ідентичності.

Що це за книга?

Складальницею збірника виступила письменниця й завсідниця лондонських танцполів Амелія Абрахам. За її словами, вона хотіла, щоб книжка «відчувалася як ніч без упину»: хаотична, гучна й позбавлена цензури. До антології увійшли роботи таких визнаних майстрів, як Вольфґанґ Тілльманс, Суніл Гупта і Кіа ЛаБейжа.

Книжка поділена на три змістовні блоки, які відображають різні грані досвіду:

1. Секс. Тут зібрані відверті й подекуди шокуючі кадри: від стриптизу до «лиць у проміжностях». Одним із найяскравіших знімків стала робота Філліс Крістофер 1991 року, на якій жінка справляє нужду в провулку Сан-Франциско — у районі, де на той час домінували виключно чоловічі шкіряні бари.
2. Клуби. Цей розділ присвячений ейфорії танцполу. У ньому сусідять кадри з польських гей-клубів, домашніх вечірок в Аргентині та лондонських вечірок Adonis.
3. Протест (Dissent). Тут нічне життя зустрічається з політикою. Абрахам навмисно розмістила кадри вечірок поруч із зображеннями запеклих демонстрацій, щоб показати зв’язок між «гнівом і визволенням».

Чому це важливо? Історія була «перекошена»

Довгий час хроніка квір-культури зосереджувалася переважно на білих геях. Абрахам прагне «збалансувати» цей наратив. Саме тому на обкладинці книги (через виріз, що нагадує «глорі-хаул») видно знімок Меріл Мейслер 1978 року, що зафіксував обійми двох жінок у нью-йоркському клубі Les Mouches.

Книга також містить рідкісні архівні кадри з Мексики та Буенос-Айреса 1980-х років, що документують життя транс-спільнот, і знімки Дель ЛаГрейс Волкано, присвячені лезбі-фет-сцені Лондона.

Нічне життя як форма опору

Для квір-людей клуб часто ставав єдиним місцем, де вони могли почуватися в безпеці. Фотограф Аджаму Ікс, який задокументував лондонську чорношкіру гей-сцену, зазначає: багато хто може відкрито заявляти про свою ідентичність, але водночас зазнавати маргіналізації через свою сексуальну поведінку. Книга оспівує саме «дію», а не просто «буття».

Політичний контекст найяскравіше проявлений у кадрах, пов’язаних з епідемією ВІЛ/СНІДу. Наприклад, фотографії об’єднання Act-Up Paris сусідять зі слоганом «SIDA is disco» (СНІД — це диско). Ще один важливий кадр — портрет танцюра Майкла Кларка роботи Джеффрі Хінтона: на перший погляд він нагадує модну зйомку, але насправді фіксує наслідки гомофобного нападу.

Проблема «спійманого» кадру

Попри святковий тон, книга порушує й етичні питання. Теоретик Маккензі Уорк вказує на «приховане насильство» фотографії, яка «знерухомлює» тіло й вириває його з руху. Особливо гостро це переживають транс-люди: «Ми стали іншими, ніж були на наших старих знімках. Якщо ви транс-людина, ви знаєте цю проблему», — каже Уорк.

Чому Doberman.media про це говорить?

В епоху смартфонів, коли кожен крок може бути задокументований і «зтегований», сучасна клубна культура часто стає анонімною (багато хто заклеює камери на вході). Антологія Абрахам виступає на захист «випадкового знімка» як історичного документа. Як зауважує письменник Бронтез Пьорнелл, нічне життя — це не лише клуби, а й парки після вечірок, і нічні забігайлівки, де на серветках передавалися номери телефонів. Для авторів книги ці розрізнені кадри — «креслення» того, як можна бути квір-людиною у світі, який довго намагався цього не помічати.