Райдужна революція: як Віктор Орбан прогорів на боротьбі з ЛГБТ і чим це може закінчитися для його всевладдя

Наприкінці червня в Будапешті пройшов ювілейний 30-й гей-прайд, найстаріший на території колишнього східного блоку. Він не мав відбутися: кількома місяцями раніше уряд Віктора Орбана ухвалив поправки, що дозволяють класифікувати будь-які ЛГБТ-заходи як порушення Закону про захист дітей. Це призвело зовсім не до тих результатів, яких очікував Орбан. У день прайду на вулиці на «несанкціоновану ходу» вийшли десятки тисяч людей — не тільки і не стільки на підтримку ЛГБТ, скільки на захист свободи слова. За опитуваннями, 68% жителів Угорщини невдоволені тим, що відбувається в країні. А в незмінного Орбана з'явився серйозний суперник — Петер Мадяр. Питання, чи залишиться Угорщина останньою диктатурою в ЄС, може вирішитися вже на парламентських виборах наступного року.

Удар по журналістах

Демонтаж демократичних інститутів в Угорщині розпочався в середині 2010-х років, однак широку міжнародну увагу цей процес привернув лише у 2020 році, коли уряд Віктора Орбана почав використовувати в своїх інтересах пандемію COVID-19. 30 березня 2020 року парламент ухвалив так званий коронавірусний закон, який на невизначений строк надав уряду право видавати укази без парламентського схвалення.

З 30 березня по 18 червня 2020 року за цією схемою було ухвалено понад 150 декретів — і далеко не всі вони були пов’язані з пандемією та громадським здоров’ям. Зокрема, тоді було запроваджено кримінальну відповідальність за «поширення неправдивої інформації».

Формально стверджувалося, що закон потрібен для боротьби з дезінформацією та поширенням паніки під час пандемії, однак його формулювання були максимально розпливчастими, що давало безліч можливостей для переслідування незалежних журналістів.

Втім, до того часу незалежних ЗМІ в Угорщині залишилося небагато. У тому ж 2020 році проприрядові бізнес-структури організували захоплення порталу Index.hu, одного з найбільших незалежних ЗМІ (частина старої команди пізніше запустила новий проєкт — Telex.hu), а урядовий медіарегулятор позбавив ліцензії останню велику радіостанцію, що критикувала уряд, — Klubrádió. Більша частина медіаактивів країни опинилася в руках людей, близьких до прем'єр-міністра Віктора Орбана та його оточення. У 2024 році організація «Репортери без кордонів» поставила Угорщину на 68-ме місце у світовому індексі свободи преси.

Сімейні цінності насамперед

ЛГБТ-спільнота — ще одна ціль атак Віктора Орбана. «Існує глобальний радикально-консервативний рух, спрямований на ЛГБТ-спільноту та гендерні питання, і він не є чимось унікальним для Угорщини чи Росії», — каже Жужанна Селенї, програмна директорка CEU Democracy Institute Leadership Academy, авторка книги ​​«Заплямована демократія: Віктор Орбан і підрив угорської держави». За її словами, консервативні політики використовують наратив, що апелює до побутових страхів, пов’язаних із трансгендерною тематикою, особливо в контексті дітей і педофілії.

Саме проти педофілії, як раніше в Росії, формально й був спрямований ухвалений 15 червня 2021 року угорським парламентом закон. Однак, окрім цього, він забороняв «демонстрацію гомосексуальності та зміни статі» неповнолітнім. Закон було засуджено 16 державами — членами ЄС і Європейською комісією як порушення права на свободу вираження поглядів. У квітні 2022 року уряд Угорщини організував щодо закону референдум із чотирма питаннями:

1) Чи підтримуєте ви проведення інформаційних заходів щодо сексуальної орієнтації для неповнолітніх у державних освітніх закладах без згоди батьків?

2) Чи підтримуєте ви пропаганду процедур зміни статі серед неповнолітніх?

3) Підтримуєте ви необмежений доступ неповнолітніх до матеріалів сексуального характеру, які можуть вплинути на їхній розвиток?

4) Чи підтримуєте ви показ неповнолітнім медіаконтенту, пов’язаного з процедурами зміни статі?

Референдум було визнано недійсним: ні з жодного питання не вдалося досягти необхідного порога у 50% дійсних голосів, оскільки внаслідок активних дій правозахисних організацій багато виборців вирішили бойкотувати референдум або зіпсували бюлетені. Втім закон залишився чинним.

Наступна атака почалася в березні 2025 року, коли правляча більшість змінила закон про публічні зібрання. Відтоді ходу з ЛГБТ-символікою серед білого дня в центрі міста стали розцінювати як порушення Закону про захист дітей. Це мало припинити щорічне проведення будапештського прайду.

Однак він не просто відбувся, а став наймасштабнішою політичною акцією в країні за останні півтора десятиліття — попри те, що влада попереджала, що використовуватиме технологію розпізнавання облич для ідентифікації учасників і притягнення їх до відповідальності. За різними оцінками, в акції взяли участь від 200 до 250 тисяч людей.

Опозиція: стара і нова

Будапештський прайд 2025 року очолив мер столиці Гергей Карачонь, якого торік переобрали на другий термін. Карачонь — представник старої угорської системної опозиції: з 2010 по 2014 рік він був членом парламенту відПартії зелених, потім очолив 14-й район Будапешта і заснував власний політичний рух «Діалог» (Párbeszéd).

Його перемога на виборах мера Будапешта у 2019 році стала результатом спільних зусиль усіх основних опозиційних партій країни. Багато хто очікував, що Карачонь очолить список об'єднаної опозиції на парламентських виборах 2022 року, однак він зняв свою кандидатуру на користь значно менш відомого й популярного кандидата — Петра Маркі-Заї. У результаті при владі залишилася правляча партія «Фідес» із 135 місцями в парламенті. Об'єднана опозиція отримала 57.

«На мій погляд, це був гідний результат, — зазначає в розмові з The Insider політолог Адам Золтан. — Тоді, у 2022 році, режим був у куди більш сприятливому становищі — і з точки зору економіки, і з точки зору міжнародної обстановки. Набрати в тих умовах 35–36% голосів — цілком непогано».

Однак після парламентських виборів опозиційна коаліція розпалася. Окремо жодна з наявних партій не могла б конкурувати з «Фідесом». Здавалося, в цей момент майбутнє Угорщини визначилося остаточно. Однак невдовзі на політичній сцені з'явився новий, цілком несподіваний гравець: Петер Мадяр.

Кандидат «проти всіх»

За іронією долі, найсильніший за останні роки суперник з’явився в уряду, який нібито відстоює сімейні цінності, через педофільський скандал. У 2016 році внаслідок розслідування телеканалу RTL стало відомо, що Янош Вашархейї, директор дитячого будинку в маленькому угорському містечку Бічке, протягом десятиліть вдавався до сексуалізованого насильства щодо своїх підопічних.

У 2011 році співробітники дитбудинку вперше звернулися зі своїми підозрами до влади, але тоді це нічим не закінчилося: постраждалі діти відмовлялися від своїх показань. Як з’ясувалося пізніше, робили вони це під тиском заступника директора Ендре Коньї, який допомагав начальнику приховувати злочини.

Лише у 2019 році обох — і директора, і його заступника — було засуджено до тюремного ув’язнення. Однак на початку 2024 року стало відомо, що президентка Каталін Новак підписала указ про помилування Коньї. Це рішення викликало хвилю обурення.

«З погляду угорського суспільства, це була величезна політична помилка — причому не просто політична помилка, а моральний гріх», — пояснює професор політології CEU Андраш Бозокі. Скандал призвів до відставки не лише Новак, а й міністра юстиції Юдіт Варґи. «Орбан хотів таким чином зупинити хвилю народного невдоволення, але це вже було неможливо — тому що саме в цей момент з’явився Петер Мадьяр», — каже Бозокі.

Президентка Угорщини помилувала учасника педофільського скандалу — директора дитячого будинку — і через це подала у відставку

Мадяр на той момент був майже невідомий публіці. Усе, що про нього тоді знали, — це те, що він майже двадцять років був одружений з Юдіт Варгою (вони розлучилися за рік до скандалу) і ще довше був членом партії «Фідес» — словом, був типовим бенефіціаром режиму. Однак незабаром після відставки своєї колишньої дружини він несподівано для всіх давінтерв’ю незалежному YouTube-каналу Partizán, у якому заявив, що йде з усіх державних посад, щоб не бути частиною системи, де «справжні керівники ховаються за жіночими спідницями», а відповідальні за скандал залишаються в тіні. В інтерв’ю він також різко висловився про корупцію, що пронизала режим.

«Корупція влади впродовж усіх останніх 15 років була на порядку денному в угорської опозиції, тому що її масштаби просто неймовірні, — зазначає Жужанна Селеньї. — Але річ у тому, що коли про це говорить людина зсередини системи, для багатьох це звучить набагато переконливіше. І Мадьяр раптово став дуже популярним».

«На початку лютого 2024-го його популярність була на нулі — ніхто про нього не знав. А на початку червня він набрав 30% голосів на виборах до Європарламенту. Це безпрецедентно в історії Угорщини, щоб за три-чотири місяці хтось зумів здобути таку широку підтримку й співчуття», — додає Андраш Бозокі. На відміну від старої опозиції, яка користується успіхом переважно серед освічених жителів найбільших міст Угорщини, «Мадяр» цілить у ядерний електорат орбанівської партії «Фідес», що живе в невеликих містечках і селах.

Мадяр націлюється на ядро електорату орбанівської партії «Фідес», що живе в малих містечках і селах

«Він чудово знає цю партію зсередини і, по суті, використовує проти неї її ж власну тактику. Він діє дуже швидко, неймовірно оперативно й провокаційно. Він невтомний. Він їздить по невеликих населених пунктах. Він цілеспрямовано звертається до прихильників “Фідес”. Це нова тактика, і вона робить його дуже успішним — а значить, і дуже небезпечним для режиму», — пояснює Бозокі.

Провал «Великої Угорщини»

Мадяр заграє навіть із найсуперечливішою ідеєю Орбана — підтримкою «Великої Угорщини», що існувала в межах до 1918 року, коли територія країни значно зменшилася внаслідок Тріанонського договору. Звісно, Орбан не збирався намагатися анексувати колишні угорські території (принаймні, таких планів він не озвучував), його ідея полягала в іншому: створити в сусідніх країнах процвітаючі угорські автономії. У 2010 році Орбан ухвалив закон, який надавав право на отримання громадянства за спрощеною схемою не лише етнічним угорцям, а й будь-яким нащадкам підданих Угорського королівства.

Під дію цього закону потрапили мільйони людей в Україні, Румунії, Словаччині, Хорватії та Сербії. Уже за перші чотири роки дії закону кількість громадян країни зросла більш ніж на 700 тисяч осіб. Лише невелика частина з них вирішила переїхати до Угорщини після отримання громадянства, однак приплив населення й не був завданням Орбана.

Він намагався створити те, що соціолог Тамаш Кіш назвав «етнічною паралельністю» — систему інститутів, у якій угорці за кордоном можуть жити повсякденним життям так, ніби вони перебувають в Угорщині: здобувати освіту угорською, споживати угорськомовний медіаконтент і так далі. Кіш використав цей термін, говорячи про Трансильванію — регіон Румунії, де угорці становлять понад 17% населення. Але він цілком застосовний і для інших країн.

Ідеї «Великої Угорщини» зіпсували відносини Орбана із сусідніми країнами, влада яких, передбачувано, не дуже-то хотіла бачити на своїй території національні автономії — потенційні джерела сепаратистських настроїв. Натомість це, так само як і різко негативне ставлення до мігрантів із Близького Сходу, допомогло йому здобути підтримку прихильників правих ідей.

Упродовж багатьох років крайній правий фланг політичного спектра Угорщини займала партія «Йоббік», яка перебувала не в найкращих відносинах із урядом Орбана. Лідер «Фідес» розв’язав питання конкуренції радикально: він почав зсуватися вправо, залучаючи більш помірковану частину електорату «Йоббіка», а для ще радикальнішої створив керовану альтернативу — рух «Наша Батьківщина» (Mi Hazánk Mozgalom). У результаті «Йоббік», який ще 2018 року був другою за величиною партією країни, втратив свій вплив. 

Однак у 2025 році розстановка сил знову змінилася. 9 травня на церемонії відкриття оновленого Тиханського бенедиктинського абатства Орбан несподівано висловився на підтримку Джорджі Сіміона (на той момент — кандидата в президенти Румунії), який у минулому проводив антивенгерські акції. Це було розцінено як зрада щодо угорської меншини Румунії й змусило багатьох правих відвернутися від Орбана. Мадяр же скористався моментом і буквально за кілька днів на знак підтримки румунських угорців вирушив в пішій марш із Будапешта до румунського кордону. 

Чи обере Орбан «російський сценарій»?

У Росії у 2012 році, після мітингів на Болотній і Сахарова, влада ухвалила рішення будь-якою ціною не дати опозиції набрати силу. У хід пішли жорстокі розгони політичних заходів, арешти й убивства. Чи може статися так, що Орбан, уважно який вивчає та використовує чи піде досвід «старшого брата» тим самим шляхом? Опитані The Insider експерти вважають, що цього не станеться. 

І перші наслідки прайду це підтверджують. 3 липня було відкрито першу адміністративну справу проти учасниці прайду — обвинуваченою стала молода активістка Лілі Панкотаї. Однак уже 9 липня справу закрили, а поліція офіційно заявила, що переслідувати учасників прайду не буде. Угорського «Болотного діла» не вийшло — принаймні, поки що.

Угорського «Болотного діла» після прайду не вийшло

«Дуже важливо розуміти: Орбан ніколи не застосовує відкриту силу», — каже Андраш Бозоки.

«У Угорщині нікого не саджають у в’язницю, не б’ють і не вбивають. І на це є дві причини. По-перше, в цьому просто немає необхідності. У влади і так є конституційна надбільшість, отримана на виборах, — хай навіть ці вибори були нечесними й несправедливими, але формально це все ж вибори. І для Орбана надзвичайно важливо зберігати дистанцію. По-друге, це пов’язано з походженням самого Орбана. Він же не виходець із спецслужб, не “кагебіст”. Він походить із демократичної опозиції 1989 року. Уся його політична кар’єра почалася з виступів за демократію — з тої самої промови 16 червня 1989 року, коли він публічно виступив проти режиму. Тому, що б не відбувалося, він має зберігати цей наратив. Його образ завжди має залишатися образом борця за свободу. Він не може відкрито перетворитися на диктатора, його харизма зруйнується миттєво, він втратить усе буквально в одну мить, якщо вдасться до насильства».

Адам Золтан нагадує, що єдиний раз у постсоціалістичній історії країни серйозне насильство щодо протестувальників застосували у 2006 році, коли при владі був лідер Соціалістичної партії Ференц Дюрчань. «І тут є важливий момент: режим Орбана активно використовує 2006 рік як приклад “ворожої дії”, — зазначає політолог. — Орбан і його уряд вибудовують власну легітимність, протиставляючи себе поліцейському насильству 2006 року. Це теж свого роду політичне обмеження — вони не можуть собі дозволити застосувати силу, тому що самі стільки років виступали проти неї. Це призвело б до втрати підтримки. Я не думаю, що вони готові на це піти» .

Замість відкритої сили Орбан застосовує політичний і економічний тиск. Зокрема, у травні 2025 року було представлено законопроєкт «Про прозорість громадського життя», який надасть уряду широкі авторитарні повноваження для покарання тих, кого він вважає загрозою національному суверенітету.

Організації, що отримують іноземну підтримку — як приватні пожертви, так і гранти (включно з грантами Євросоюзу, від яких так чи інакше залежить більша частина угорських НУО), — без дозволу уряду можуть бути оштрафовані на суму, що у 25 разів перевищує отримане фінансування, а відмова від сплати призведе до заборони діяльності та примусового закриття.
Таким чином, немає сумнівів у тому, що Угорщина поступово перетворилася з «частково вільної» країни на авторитарну, що залишається всередині ЄС. Уряд Орбана систематично демонтував демократичні інститути, використовуючи будь-які кризи як привід для розширення своєї влади.

Однак успіх будапештського прайду 2025 року й зростання популярності Петера Мадяра показують, що угорське суспільство не готове беззаперечно приймати авторитарний дрейф і далі. Згідно із соціологічнимдослідженням, проведеним на початку року інститутом Republikon, 79% угорців у разі референдуму про вихід із ЄС проголосували б за те, щоб залишитися в Євросоюзі. В іншомудослідженні, результати якого були опубліковані 1 липня, 68% опитаних заявили, що незадоволені тим, що відбувається в країні. Але чи справді настав момент незворотності, покажуть нові парламентські вибори, які відбудуться в Угорщині вже наступного року.