Чому тоталітарні режими не люблять ЛГБТ-спільноту? Або чому Путін (і йому подібні) не люблять геїв

Не втручатися в особисте життя людини — це, мабуть, принцип, який пропагується практично всіма режимами й державами. Однак чи справді він дотримується? Ні.

Цікаво зазначити, що права ЛГБТ-спільноти можуть слугувати своєрідним індикатором для оцінки суспільства, його рівня прихильності демократичним цінностям і ступеня розвитку загалом. У цій статті ми розглянемо причини, з яких тоталітарні режими виявляють ворожість до ЛГБТ-спільноти, а також основні фактори, що лежать в їх основі.

Спробуйте послухати цей та інші наші подкасти на своїх улюблених платформах у дорозі, у спортзалі, на роботі або під час відпочинку:

Не втручатися в особисте життя людини – це, мабуть, принцип, який пропагується практично всіма режимами і державами. Однак, чи справді він дотримується? Ні. Цікаво зазначити, що права ЛГБТ-спільноти можуть слугувати своєрідним індикатором для оцінки суспільства, його рівня прихильності демократичним цінностям і ступеня розвитку в цілому. У цій статті ми розглянемо причини, з яких тоталітарні режими виявляють ворожість до ЛГБТ-спільноти, а також основні фактори, що лежать в їх основі.

Я окреслив тему «Чому тоталітарні режими не люблять ЛГБТ?», але в мене виникає одне питання: кого вони взагалі люблять. Якщо говорити про те, як ці режими будуються, то вони завжди ґрунтуються на тому, що шукають якихось ворогів, шукають незгодних із собою, тому я б сказав, що ЛГБТ — це окремий варіант дискримінації для будь-якого тоталітарного режиму. 

Але якщо серйозно, то будь-який тоталітарний режим сьогодні, з одного боку, добре вивчений, є велика кількість наукових праць і так далі, але в більшості випадків ми не можемо залізти в голову людям, які ухвалюють рішення в цих режимах, тому що досить часто це закриті якісь утворення. Тому все, про що ми будемо говорити, це скоріше якісь міркування на тему, хоча хочеться сподіватися, що близькі до правди. 

Які в них доводи? 

Це ненормально. Оцінка “нормальності” стосунків залежить від того, що ми розуміємо під цим терміном. Якщо вважати “нормальним” лише те, що відповідає більшості, то це неправильний підхід. Будь-які стосунки, які не шкодять іншим, можуть вважатися нормальними. Однак у тоталітарних суспільствах такі стосунки часто визнаються ненормальними. Переважна більшість людей гетеросексуальні, що може бути пояснено статистичним розподілом сексуальної активності. У такому разі нетрадиційні стосунки можуть бути розглянуті як незвичні. Але навіть у цьому випадку це не привід для дискримінації.

Демографія. Коли говорять про дискримінацію ЛГБТ-спільноти, часто згадують демографічну безпеку та інші показники. Однак дослідження не підтверджують кореляцію між рівнем лояльності до ЛГБТ-спільноти й народжуваністю в різних країнах. Це підтверджує факт, що створення ідеологічних міфів, зокрема демонізація ЛГБТ-спільноти, використовується державою для зміцнення своєї влади. Як стверджував Геббельс: «Чим страшніша брехня, тим простіше в неї повірити». 

Тоталітарні режими прагнуть придушити індивідуальність суспільства будь-якими засобами. Чим більш розвинені люди і чим ширші в них погляди, тим менше вони піддаються впливу пропаганди та ідеології держави. Люди в ЛГБТ-спільноті часто змушені боротися за свої права і свою ідентичність, що робить їх опозиційною групою в очах тоталітарної держави. Тоталітарні режими також використовують тактику створення спільного ворога, щоб зміцнити свою владу й мобілізувати підтримку суспільства. ЛГБТ-спільнота, як правило, стає зручним об’єктом для цієї мети. Наприклад, Гітлер і Сталін використовували ЛГБТ-спільноту для масових репресій і зміцнення своїх позицій у суспільстві. Таким чином, створення спільного ворога стає “зручним” способом для тоталітарної держави об’єднати суспільство і підтримувати свою владу.

Чорно-біле мислення — це пояснюється простими ідеологічними концепціями, що робить світ чорно-білим в очах більшості людей.  Такі ідеології легко називають, що добре, а що погано. Причому спираються на найпростішу картину світу.  У результаті гомосексуальні люди часто зазнають ізоляції й відторгнення, оскільки багато хто не може зрозуміти й прийняти їхні потреби та особливості. Наприклад, у деяких країнах, зокрема наших сусідніх, пропонують лікування гомосексуальності, хоча наукова спільнота стверджує, що це не має наукового обґрунтування. Більшість фахівців вважає, що гомосексуальність — це природне різноманіття людської сексуальності і не є загрозою для суспільства.

Утримати владу. Тоталітарні режими прагнуть контролювати сексуальне життя, що було досліджено, зокрема, у праці Ігоря Кона наприкінці 80-х і на початку 90-х років у період кампанії з декриміналізації гомосексуальних відносин у Радянському Союзі. Він дійшов висновку, що завдання тоталітарного суспільства передусім — це утримання влади шляхом тотального контролю. Як казав Макіавеллі, “режим ефективний, який найдовше утримує владу”. Тоталітарні режими дотримуються цього принципу, прагнучи контролювати суспільство в усіх його аспектах, включаючи сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність, що робить індивіда абсолютно вразливим перед владою.

Стабільність тоталітарного режиму також підтримується завдяки побудові ідеології, яка зазвичай спирається на релігійні переконання або створення ворогів. Релігія часто засуджує гомосексуальність, і цей принцип також закладається в ідеологію держави, навіть якщо вона не є релігійною. 

Крім того, тоталітарні режими, як правило, персоналізують свої атаки на ЛГБТ-спільноту, що може бути пов’язано з емоційними комплексами і упередженістю тих, хто ухвалює такі рішення. Найімовірніше, йдеться саме про особистісні особливості керівників країни.  Це призводить до порушення принципів правової справедливості та приниження різних спільнот, аналогічно тому, як це відбувалося в нацистській Німеччині з ЛГБТ-спільнотою і людьми з психічними розладами. 

Щоб утримати владу, такі режими спираються на воєнізовані формування, які є токсично маскулінними та архаїчними. Військова культура часто ґрунтується на традиційних цінностях, які можуть відкидати або не приймати ЛГБТ-спільноту через стереотипи й упередженість. Токсична маскулінність може призводити до насильства і дискримінації щодо ЛГБТ-людей. Це може проявлятися як фізичне насильство, так і психологічне насильство, включно з погрозами, залякуванням та приниженням. Адже це близько до стаї бабуїнів, де головна тема — хто і як домінує. А ЛГБТ тематика найчастіше є об’єктом нападок, тому що токсична маскулінність часто передбачає суворе дотримання стереотипів про те, як має виглядати і поводитися “справжній чоловік”.  Ті, хто не відповідає традиційним гендерним ролям або відкрито виступають як ЛГБТ, можуть ставати об’єктами дискримінації і насильства з боку інших бабуїнів (зачеркнуто) маскулінних людей.

Все-таки людям доводиться виживати в ситуаціях, коли порушуються їхні права. І, на жаль, у світі прийняті такі стратегії поведінки, коли в суспільстві щось заборонено. Але перше — це прихованість. Ми говоримо про те, що, якщо щось заборонили, це не означає, що це явище не існує. І в Радянському Союзі ми знаємо, що були і гомосексуали, і були люди різної орієнтації, і в них було своє середовище, тому ми говоримо про те, що, скоріше за все, це стане більш прихованим. По-друге, стратегія — це соціальна підтримка. Держава, як не дивно, закладає в себе бомбу уповільненої дії. Як правило, ті спільноти, які змушені відстоювати свої спільноти, в майбутньому стають більш політично активними. Наприклад, подивіться, скільки їм жіночий рух, як змінило політичну динаміку в Європі на початку 20-го століття. І як ЛГБТ повістка змінює сучасне суспільство.  У тоталітарному суспільстві зрозуміло, що люди ЛГБТ-тематики будуть першими противниками режиму. Третє, це еміграція. Це, на жаль, теж стратегія.

Таким чином, важливо розбиратися в тому, що рухає державою при ухваленні таких законів. Розуміння мотивів дозволяє перестати боятися і ухвалювати більш усвідомлені рішення. Історичний досвід показує, що держави, які переслідують ЛГБТ, або змінюють своє законодавство, або приречені на вимирання.

Отже, чому ж ЛГБТК+ стають першими мішенями під час криз.

Коли починає тріщати по швах економіка, політика або просто звична реальність, більшість людей хапається за стабільність, хоч за яку-небудь. А авторитарні режими — хапаються за стару добру стратегію: «Знайди ворога і покажи пальцем». І найчастіше цим «ворогом» виявляються ЛГБТК+.

Чому, коли все котиться шкереберть, хтось першим ділом починає забороняти гей-паради, саджати трансгендерних людей і переписувати закони під «традиційні цінності»? Відповідь не одна, але давай розберемо основні механізми.

Механіка козла відпущення

ЛГБТК+ — зручна мішень. Чому? Тому що: вони видимі, але їх меншість; вони різні — означає, легко продати як «загрозу» нормі; вони уразливі, а отже, не можуть одразу дати симетричну відповідь; про них багато міфів, і ці міфи легко розпалити до істерії.

Авторитарні системи живляться конфліктом. Якщо його немає — його створять. І що простіше, ніж спрямувати лють заляканих мас на тих, хто просто живе не так, як їм диктують?

Історія знає тисячі прикладів, де влада, що втрачає легітимність, шукає «винного». І ЛГБТК+ — ідеальний кандидат: вони помітні, але не масові, «не такі, як усі», до того ж ще й слабо захищені юридично та соціально.

«Традиційні цінності» як політична зброя

У будь-якій турбулентності люди інстинктивно починають шукати «опору» — щось, що вселяє відчуття стабільності. І тут на сцену виходить вистава під назвою: «Повернення до традицій». Ніщо не працює так добре, як риторика «традиційних цінностей». Вона викликає ностальгію, огортає туманом «священного минулого» й видає регрес за спасіння.

У цій постановці:

• сім'я — це чоловік, жінка і троє дітей;
• стать — суворо бінарна і визначається при народженні;
• геї — загроза, а феміністки — агенти Заходу.

Так авторитарний режим навіює: «Дивіться, ми захищаємо вас від морального розкладу!» На тлі економічного краху й політичної безвладності це подається як акт порятунку нації.

Політтехнології страху

Демагогія — це теж технологія. І в ній ЛГБТК+ відіграють роль ідеального подразника:

• Геїв показують як загрозу дітям — педофільська риторика в стилі «вони хочуть захопити школи і перетворити ваших синів на дівчат» працює лячно ефективно.
• Геїв описують як агентів зовнішнього ворога — мовляв, усі ці веселки прийшли із Заходу, а ми за духовність.
• Ну, і, звісно, їх звинувачують в упадку моралі — адже як інакше пояснити, що економіка руйнується, якщо не гей-парадами?

Режиму потрібно, щоб ти не думав, чому тобі нічим платити за комуналку. Потрібно, щоб ти думав, як би зупинити «ворогів нації».

Контроль над тілом = контроль над свідомістю

Репресії проти ЛГБТК+ — це завжди про контроль над тілом: з ким ти спиш, у що ти віриш, як ти виглядаєш, як себе ідентифікуєш. А контроль над тілом — це перший крок до тотального контролю взагалі. Якщо держава може сказати тобі, кого любити — завтра вона скаже, що тобі читати, у що вірити і за кого голосувати. Якщо голосувати, звісно, ще можна.

Білорусь (знову)
Законопроєкти про «профілактику аморальної поведінки» обговорюються з 2021 року. Пропаганда описує ЛГБТ як «психічно хворих», яких потрібно «лікувати» — усе це звучить, як радянський підручник із психіатрії з 70-х. Контроль через стигму — стара, але робоча формула.

Репресії як тренувальний полігон

Тут усе просто: якщо проковтнули репресії проти ЛГБТК+ — значить, можна рухатися далі. Дуже часто репресії проти ЛГБТК+ — це не фінал, а репетиція. Якщо суспільство проковтнуло заборону на гей-пропаганду — завтра проковтне заборону на незалежні медіа. А там і до законів проти «іноагентів» недалеко.

Як перевіряють межі допустимого? Спочатку — на найбільш вразливих. Бо ніхто не вийде їх захищати. Або вийде, але запізно.

Історичні паралелі: від Гітлера до Путіна

Нічого нового під місяцем. Трохи неочікуваний, але важливий момент: і в Уганді, і в Росії, і в США анти-ЛГБТ політика активно підігрівається релігійними організаціями і підтримується радикальними правими рухами.

• У Третьому Рейху гомосексуалів саджали в концтабори за «параграфом 175».
• У СРСР — лікували струмом і шантажували КДБ-шними досьє.
• У сучасній Росії — забороняють «пропаганду» і визнають ЛГБТК+ екстремістами.

Це не просто повторення. Це патерн. І він вмикається щоразу, коли влада втрачає підтримку — але не хоче втрачати владу.

Інакшість — дзеркало режиму

Коли суспільство вільне — ЛГБТК+ живуть відкрито.
Коли свобода вмирає — першими б’ють по них.
Бо легше вдарити по тим, хто вирізняється, ніж по тим, хто при владі.

Коли режим починає з ЛГБТК+ — це не про мораль. Це не про «сімейні цінності». Це про владу, страх і контроль.

Якщо ти бачиш, як починають полювання на «інакшість» — запам’ятай:
Це не про ЛГБТК+. Це про всіх.
Про свободу бути собою. Про право думати, говорити, відчувати.

І якщо ти мовчав, коли приходили за ними —
Ти вже в черзі.