Чому «музика поза політикою» — це обман: Урок від Бенсона Буна та його альбому «American Heart»

23-річний Бенсон Бун стрімко завойовує американську поп-сцену, і його новий альбом «American Heart», вийшовший у червні, став предметом жвавих дискусій. Назва альбому і обкладинка, прикрашена зірково-смугастим прапором, здавалося б, прямо натякають на політичне висловлювання або хоча б роздуми про актуальні проблеми США зразка 2025 року. Однак, як з’ясувалося, це враження оманливе, адже в альбомі немає ні єдиної пісні, що порушує американську повістку.

Парадокс «Американського серця»

У 2025 році, коли світ стикається з серйозними внутрішньополітичними кризами, назвати альбом «Американське що завгодно» — це вже заявка. Слухач має всі підстави чекати коментаря до поточної ситуації, чи то політика Трампа, чи інші злободенні питання. Так працює будь-яка згадка країни, етносу або конкретної точки на карті: твір мимоволі пов’язується з актуальним контекстом — політичним, національним або локальним.

Історично автори обирають один із двох шляхів: або активно займаються суспільною тематикою, як Green Day зі своєю рок-оперою «American Idiot» (2004) про США часів вторгнення в Ірак, або ж розмірковують про позачасову природу культури, як Борис Гребенщиков у «Російському альбомі» (1992), досліджуючи природу любові та зла через фольклорні й релігійні образи. Бенсон Бун же обрав третій варіант: повне ігнорування політики. Ба більше, незадовго до релізу артист відкрито заявив в ефірі шоу Джиммі Феллона про свою аполітичність: «Це [альбом] не щось патріотичне, не „Подивіться, за кого я голосував“».

Хибний тезис «музики поза політикою»

На перший погляд, якби не провокаційна назва й обкладинка, ніхто б і не чекав від Буна гостросоціальних текстів; він, як і личить поп-героєві, зосереджений на особистій любовній драмі. Однак саме в цьому й криється головний підступ. Музичний оглядач Олександр Шакіров зазначає, що Бун, хоч і безпечний, але дуже показовий приклад того, як поп-культура привчає свою мільйонну аудиторію ігнорувати будь-які контексти і, зрештою, складність світу.

Безумовно, популярна культура часто стає тимчасовим прихистком від цієї складності, але теза «музика поза політикою» є хибною. Контекст відіграє величезну роль. Наприклад, концерт 30 Seconds to Mars в Алмати, де росіяни виконували пісні воєнного часу, викликав негативну реакцію в казахстанців, які пам’ятають історію фактичної колонізації. Цей приклад наочно демонструє, наскільки глибоко культурні прояви пов’язані з політичним і історичним тлом.

Про що ж тоді «Американське серце»?

Якщо в альбомі немає ані слова про Америку, то про що ж він? Джерела повідомляють, що це насамперед альбом про серце самого Буна. Він скаржиться на розбите серце в треках «Sorry I’m Here For Someone Else» і «Man In Me». У «Momma Song» зізнається в любові до мами, хоч і з використанням штампів.

Кульмінація настає у заключному треку «Young American Heart», де йдеться вже буквально про серце артиста: він згадує аварію у шістнадцять років, коли його «молоде американське серце» ледь не зупинилося.

Однак і цю особисту трагедію, на думку критиків, подано надто комерціалізовано. На відміну від Джо Талбота з Idles, чий альбом «Crawler» був натхненний ДТП, але не акцентував увагу на «британськості» його серця, Бун робить наголос на «американськості». Це створює відчуття, ніби продюсери намагалися бодай якось виправдати ефектну обкладинку й назву альбому, а не надати глибокого осмислення особистого потрясіння.

Бенсон Бун справді молодий і американець — він народився в Монро, штат Вашингтон, у сім’ї мормонів, а свою кар’єру почав із каверів у TikTok і участі в «American Idol», яке добровільно покинув, не бажаючи, щоб його міряли успіхом на телешоу. Його ретро-стиль, впізнавані вуса й нескінченні сальто під час виступів зробили його одним із найколоритніших персонажів нової американської поп-сцени. Однак усе це не скасовує головного: його «American Heart» — це яскравий приклад того, як поп-артисти по всьому світу привчають свою багатомільйонну аудиторію уникати будь-якої складності й контексту навколишнього світу. У підсумку це позбавляє мистецтво глибини та можливості стати справжнім відображенням часу.