Як налагодити контакт із батьками, які не поділяють ваші погляди на життя і політику?

“Останнім часом стосунки з моїми батьками стали напруженими через розбіжності в поглядах на політику (вони підтримують Путіна, війну в Україні), а також на життя загалом. Ми часто сперечаємося й не можемо знайти спільну мову. Це починає негативно позначатися на моєму емоційному стані й загальному настрої. Погіршує становище те, що я в еміграції й не можу приїхати додому. Я відчуваю, що ми з мамою й особливо з батьком віддаляємося одне від одного й стаємо чужими людьми. Як мені відновити зв’язок із батьками й зробити наші стосунки більш гармонійними?» 

Сергій, 35 років, Вільнюс (із Москви, РФ)

Ми чекаємо на ваші листи за адресою [email protected]. Щоб ваш лист не загубився, будь ласка, вкажіть у темі листа «Моя історія».

Коментар психолога А.

Коментар або інтерв’ю «Doberman.media» влада може розцінити як “злочин”. Це «порушення» може обернутися арештом або реальним тюремним строком. Психолог А. – кризовий психолог і експерт із проблеми домашнього насильства. Ми повністю довіряємо автору і не сумніваємося в її компетентності.

Для початку спробую проаналізувати, що відбувається з нашими батьками в нинішній час.  

У багатьох людей оточення визначає їхнє світосприйняття. Для підтвердження своєї реальності потрібно, щоб хтось думав так само, як і ти. Це ефект конформізму, переконаності, що ти правий. Автоматично ми обираємо ту інформацію, яка підтверджує нашу думку, нашу точку зору. Ми наближаємо людей, які з нами погоджуються. І ми не помічаємо або віддаляємо людей, які думають інакше. Якщо навести якісь статистичні дані, запропонувати проаналізувати факти, подумати трохи ширше, зважити, то люди можуть погодитися і з іншою точкою зору.

Із перших днів існування людства існує нетерпимість до чужого й нового. Ми часто ділимо світ на своїх і чужих, щоб було зрозуміліше й безпечніше. Нам зі своїми краще, ніж із чужими. Ми любимо те, що нам знайоме. Бабусі й дідусі будуть шукати своїх серед бабусь і дідусів. Мами й тата — серед людей того покоління, у якому вони набували життєвого досвіду. Діти, відповідно, орієнтуються на своїх однолітків. Своїх і чужих вони визначають не в сім’ї, а кожен на своєму рівні. Ми бачимо світ залежно від того, де ми виросли й отримали досвід, наскільки добре й швидко ми вміємо обробляти велику кількість інформації. 

Наші батьки виросли з іншими джерелами інформації. Для деяких із них досі здається достовірним і правильним те, що надруковано в газетах, що говорять по радіо й телебаченню. Їх дуже складно переконати, тому що ними маніпулюють професіонали. 

Якщо хтось говорить їм про те, що вони неправильно жили і живуть, неправильно думають, то психологічно важко з цим погодитися й наважитися на зміни. Змінювати точку зору потрібно лише у своєму темпі. Нічого не треба наказово оголошувати, оскільки за безапеляційного звернення виникає напруга і вмикається опір. Старшому поколінню потрібен час, щоб осмислити й увімкнути критичне мислення.

У ситуації стресу, коли людині погано і страшно, вона опускається на найнижчий рівень у піраміді Маслоу. 

Його турбують лише кров, їжа та безпека. Про вищі матерії зазвичай у такому разі не думають. Потрібно вижити. І тоді легко стати здобиччю для маніпулятора. Він розповість, як потрібно робити все правильно. 

Чим вище ви піднімаєтеся в піраміді Маслоу, тим більше готові почути й допустити можливість існування іншої позиції та засумніватися в тому, що пропонують у телевізорі.

Усі ми змінюємося з часом. Але світогляд батьків не змінюється так швидко, як у молодшого покоління. У конфлікті головну роль відіграє психологічна зрілість. Уміння подивитися на себе збоку, адаптуватися до різних обставин, аналізувати, не зриватися на емоції, промовчати, поступитися, зрозуміти й почути іншого — це й є дорослість.Наші найближчі люди знають наші болючі місця. Зазвичай вони не хочуть нас поранити, але виходить у них це найкраще.

 Нам би хотілося, щоб батьки розуміли, підтримували, погоджувалися з нашою точкою зору та думкою, йшли в ногу з часом, змінювалися так само, як і ми. І чим довше ми живемо, тим вони стають старшими, і їхня психіка з трудом реагує на зміни.

 Людина набагато тактовніше спілкується з тими, хто не є їй близьким. Дома ми дозволяємо собі більше, ніж потрібно для збереження добрих стосунків. Діти не хочуть дорослішати у стосунках із батьками. Ви можете керувати компанією, мати повагу й гарну репутацію на роботі, але, заходячи додому до мами, одним словом або одним поглядом вона може повернути вас у дитинство. Важливо навчитися не реагувати на оцінку й критику батьків. Якщо ви дорослий, то будьте поблажливими до їхніх помилок, їхнього світогляду. Вони не можуть інакше. Якщо ви й досі ображаєтеся й ранитеся, то ви в тій самій зоні конфлікту, як це було в дитинстві. 

Я думаю, ваші батьки переживають тривогу, страх і злість. І це нормальна реакція  на ненормальні події.  Можливо причина їхньої тривожності криється в минулому досвіді.  Поговоріть із ними про їхнє минуле, про минуле попередніх поколінь. Проаналізуйте історію сім’ї та спробуйте зрозуміти: З чим вони зіткнулися?  Що довелося пережити? Що вашим предкам допомогло вижити? Ймовірно, ці стратегії зараз допомагають їм вижити й впливають на вибори, які вони роблять. Хтось виїжджає, хтось ховається, відсікає всі контакти й намагається зберегтися. Хтось ідентифікується з агресором, тому що він сильний і з ним є ймовірність зберегти життя своє і нащадків. Сім’я- це система, яка заточена на те, щоб продовжитися. Тому будь-який рід запам’ятовує, що допомогло вижити його предкам. Це актуалізується, коли настають кризові часи. Вони можуть бути потужним ресурсом, а можуть бути неприйнятними, оскільки часи змінюються.

Мені здається, що батькам  потрібне заспокоєння. Потрібні терпіння і тактовність. Не варто йти на зіткнення. Якщо ви будете протистояти, обурюватися, ремствувати, висловлювати образу, то станеться вибух. Ви зіткнетеся як два самоскиди. 

Стратегічно ви маєте зрозуміти, що ви доросла людина й не піддаєтеся на провокацію. Ви розумієте, що це їхня біда, а не вина. Завжди винен той, хто приставив пістолет до скроні, а не той, хто підкорився агресору.  За всіма їхніми словами стоїть бажання вберегти й захистити вас, переконатися, що ви їх любите. 

 Важливо розуміти, що є те, чого в нас не може відібрати жодна криза. Це наші цінності, наші ідентичності, самоповага. Потрібно прийняти свої обмеження. Ми не всемогутні. Нам потрібно дожити до часу, коли будуть розставлені крапки над i, і зберегти значущі контакти. 

Намагайтеся якнайменше руйнувати. Можна не спілкуватися  на ті теми, де у вас є розбіжності. Спробуйте домовитися про це. Можна на якийсь час взяти тайм-аут або мінімізувати  контакти.