Голос на выборах как месть за “статус граждан второго сорта”: Как устроена избирательная сила американского квир-сообщества

Монолог американського журналіста й активіста Марка Сігала — про те, як за п’ятдесят років ЛГБТК+-спільнота у США перетворилася з вигнанців на силу, здатну переписати історію виборів. Doberman Media переказує цей текст. Оригінал публікації доступний за посиланням на сайті The Philadelphia Gay News.

У журналістиці є золоте правило — ніколи не ховати головне в глибині тексту. Тому я почну з найважливішого: на проміжних виборах до Конгресу в листопаді наша спільнота може стати вирішальним чинником.

Зараз усі тільки й говорять про можливу «демократичну хвилю», здатну змінити розстановку сил у Конгресі США та створити реальну противагу президенту Дональду Трампу. Але кожен, хто вариться в політиці довше ніж п’ять хвилин, знає давню істину: у політиці навіть один тиждень — це ціле життя. Поки голоси не підраховано, ніхто нічого гарантувати не може.

Опоненти-республіканці це чудово розуміють. Просто зараз по всій країні точаться запеклі баталії: перекроюються межі виборчих округів, змінюються правила дострокового голосування та голосування поштою. Усе це оскаржується в судах і застрягає в місцевих законодавчих органах. Але замість того, щоб просто нарікати на чужі правила гри, поставмо собі чесне запитання: яку роль у всьому цьому можемо відіграти ми?

Багато хто звик вважати, що ми надто мала група, аби на щось впливати. Цифри свідчать про цілком протилежне. Тут я дозволю собі трохи позанудствувати й звернутися до статистики.

Цифри, які більше не можна ігнорувати

Упродовж десятиліть ЛГБТК+-виборці залишалися одним із найнадійніших електоральних оплотів Демократичної партії. Погляньте на те, як змінювалася перевага демократів у нашій спільноті протягом останніх двадцяти років:

• 2004 рік: перевага демократів становить +54% (тоді 77% проголосували за Джона Керрі й лише 23% — за Джорджа Буша).
• 2008 рік: +43% на користь демократів.
• 2012 рік: знову +54%.
• 2016 рік: перевага зростає до +64%.
• 2020 рік: зниження до +37%.
• 2024 рік: колосальний стрибок до +73%.

Ці цифри не рухалися строго по прямій, але загальна тенденція очевидна: ми залишаємося надзвичайно надійним електоратом. Але сталося дещо ще важливіше. Наша частка серед виборців зросла.

Якщо 2004 року за даними загальнонаціональних екзитполів частка геїв, лесбійок і бісексуалів становила лише близько 4% від загальної кількості виборців, то до 2020 року великі загальнонаціональні дослідження оцінювали нашу частку вже приблизно у 7–8% від усього електорату. Замисліться над цим. Ми не просто масово голосуємо за одну партію — нас фізично стало значно більше на виборчих дільницях.

Електоральна математика на пальцях

Саме це підводить нас до округів, які визначать контроль над Конгресом. Більшість найбільш конкурентних перегонів буде виграно з мінімальною перевагою в кілька відсотків. Ми не маємо детальних екзитполів щодо кожного окремого округу — вибірки там надто малі, але ми точно знаємо: наші люди там є.

Ми вже бачили, до чого це призводить на практиці. Згадайте неймовірно напружені президентські вибори 2020 року. Дані AP VoteCast показали, що ЛГБТК+-виборці масово підтримали Джо Байдена у штатах, які фактично визначили результат усієї кампанії:

• Аризона: близько 89% підтримки.
• Пенсильванія: 78%.
• Невада: 73%.
• Вісконсин: 70%.

Простіше кажучи, на виборах із мінімальним відривом наші голоси вирішують усе. І це саме та частина історії, яку ніхто в нашій спільноті не повинен випускати з уваги.

З підпілля до виборчих урн

Більшу частину свого життя я присвятив боротьбі за те, щоб ЛГБТК+-спільнота просто отримала право голосу в американській політиці. У 1976 році я заснував газету Philadelphia Gay News. Тоді ми буквально билися за те, щоб кандидати просто нас помітили. Ми боролися за те, щоб наші проблеми були хоча б згадані в партійних платформах. Ми роками протистояли законам, які криміналізували нас і перетворювали на громадян другого сорту.

Сьогодні наша спільнота має те, про що попередні покоління могли лише мріяти, — реальну електоральну владу.

Але політична сила не береться з демографічної статистики чи красивих графіків екзитполів. Вона матеріалізується лише тоді, коли ми власноруч заповнюємо й опускаємо бюлетені у виборчі урни.

Коли настане листопад, зовсім неважливо, яких саме кандидатів ви особисто підтримуєте. Просто пам’ятайте ці цифри. У виборчому окрузі, де результат вирішує різниця в кілька відсотків, нам не потрібно бути більшістю, щоб змінити хід історії.

Нам потрібно просто прийти й проголосувати. Ми витратили покоління на те, щоб вибороти собі місце за столом американської демократії. Тепер, коли це місце в нас є, було б нерозумно ним не скористатися.