Чому я обираю грубу чесність, або як я перестав бути “хорошим геєм”

✦ Матеріал опубліковано в авторській редакції. Думки, оцінки та висновки, викладені в тексті, належать автору й можуть не збігатися з позицією редакції Doberman.media. Редакція не несе відповідальності за інтерпретації, заяви та висновки автора.

Чому я перестав фільтрувати слова і чому вам теж пора. У коментарях мені почало прилітати одне й те саме: «Чому ти такий злий? Чому стільки матюків? Де ж промені добра і котики?»

Моя «злість» — це просто алергія.

Моя злість — не характер. Це алергія. Найсильніша, хронічна алергія на нескінченний рафінований піздьож, яким просякнуте наше суспільство. Ми так глибоко заігралися в «бережність», «усвідомленість» і «безпечні простори», що замість облич у нас — однакові пластикові маски. Боїмося пукнути не в тій тональності, боїмося образити, боїмося бути справжніми. А я – ні. Я не хочу зважувати кожне слово, щоб не дай бог не тригернути чиюсь ніжну душу. Я називаю гівно – гівном. Тупість – тупістю. Якщо ти за тиждень відпрацював тридцять мужиків – не треба будувати із себе поранену діву. Якщо живеш у старій халупі й жереш Доширак – не знімай рілси про «успішний успіх» і «вібрації ізобілія». Не буду усміхатися, коли хочеться послати. У цій грубій чесності – моя свобода.

Конкретні приклади, щоб ви не думали, що я просто бурчу

Приходиш на прайд — а там замість музики і сексу три години лекцій про те, як ти, білий гей, «центруєш свій досвід» і відбираєш простір. Один не той прапор — і ти вже проблема. Половина нормальних хлопців просто перестала ходити. Усі кричать «моє тіло — моя справа». А потім та сама людина пише іншому: «Ти переспав із двадцятьма за місяць? Фу». Шльохою бути можна, але тільки якщо правильно каєшся. У підсумку всі нормальні йдуть у закриті чати, де можна просто трахатися без ідеологічної перевірки.

Heteroflexible – новий рівень заперечення.

А ось це взагалі шедевр сучасної орієнтаційної моди – гетерофлексибли. Це коли хлопець переважно на дівчат дрочить, але іноді дуже хоче, щоб його відиміли по повній. Раніше ми таких називали якось по-іншому, здається, і стебали поколіннями: «гетеро по життю, а в жопе — королева». Класика. Зараз? Зараз це нова священна ідентичність. Їх прирівнюють до меншини. Їм потрібен окремий простір, визнання і щоб усі ходили на ципочках: «Ой, він гетерофлексибл, у нього складна орієнтація». Блять, яка складна орієнтація? Це просто страх сказати мамі правду. Замість цього придумали красиве слово, щоб лишатися «майже нормальним» і ще отримати бонус пригнобленого. Ми це проковтуємо під соусом «інклюзивності», а насправді допомагаємо людям далі ховатися від самих себе.

Як ми самі відлякуємо спонсорів.

І ось підсумок усього цього цирку: повісточка стала настільки токсичною, що спонсори почали тихо розбігатися. Бренди, які раніше радо фарбували логотипи в веселку і віддавали гроші, тепер шарахаються. Бо знають: варто дати гроші — за тиждень їх у чомусь звинуватять, вимагатимуть публічних вибачень за все на світі, а якщо не виконають — публічна страта в твітері. Простіше взагалі не зв’язуватися. Гроші йдуть у більш нейтральні проєкти або в інші країни, де люди ще пам’ятають, що гей-парад — це свято, а не перевірка на ідеологічну чистоту. Ми самі зробили себе невигідними.

Я не кажу, що проблем немає. Вони є. Але коли замість їхнього вирішення ми займаємося безкінечним поділом на «більш пригноблених» і пожираємо своїх — результат передбачуваний.