«Це прокляття й кінець світу»: Як Михайло Зигар пройшов шлях від «шафи» до весілля з хлопцем у Португалії

Михайло Зигар, один із найвідоміших російських журналістів і письменників, у великому інтерв’ю Катерині Гордеєвій докладно розповів про свою ідентичність, багаторічний період самоцензури й про те, як влаштована його сім’я сьогодні. Публічний камінг-аут і шлюб з актором Жаном-Мішелем Щербаком стали для Зигаря точкою неповернення у стосунках із російською державою, що за три дні до урочистостей ухвалило закон про заборону «пропаганди ЛГБТ».

Про сприйняття гомосексуальності в дитинстві та «проклятті»

Зигар зізнається, що довгий час не міг уявити собі відкрите життя, адже в його юності образ гея був нерозривно пов’язаний із ганьбою. «Про те, що геї існують, я дізнався із серіалу “Санта Барбара”», — згадує він, додаючи, що в серіалі це подавалося як катастрофа для сім’ї.

Для нього самого усвідомлення своєї орієнтації довгий час здавалося глухим кутом: «Обрати собі такий шлях у житті — означає приректи себе на абсолютне аутсайдерство в усьому. Чи можеш ти обрати собі бути проклятим усіма?». У результаті він роками вибудовував внутрішні рамки, придушуючи свою ідентичність.

Військова журналістика як спосіб довести «мужність»

Одним із найнеочікуваніших одкровень інтерв’ю стало зізнання Зигаря в тому, що його кар’єра військового кореспондента в гарячих точках (Ірак, Ліван, Дарфур) була зумовлена бажанням приховати свою орієнтацію.

«Мені потрібно було всім довести, що я не гей, що я сміливий, сильний мужик, справжній і крутіший за всіх них», — говорить Зигар.

Він визнає, що витратив на це 10 років життя, перебуваючи «в прямому сенсі слова в війні із самим собою».

«Телеканал “Дождь” мене розпропагандував»

Перелом у свідомості стався під час роботи на «Дожді». Побачивши навколо себе вільних людей, Зигар почав змінювати своє ставлення до ситуації. Він згадує нараду у своєму кабінеті, де усвідомив, що всі присутні чоловіки — геї, але ніхто про це не говорить публічно.

«Жити все життя в тотальній несвободі й у тотальній брехні — це жахливо», — формулює він свої почуття того періоду. При цьому він іронізує над логікою російських законодавців: «Гей-пропаганда працює тільки на геїв». На його думку, «закриті» геї (ті, хто «не вийшов із шафи») становлять більшість серед публічних людей у Росії, оскільки камінг-аут для актора чи спортсмена часто означає кінець кар’єри.

Шлюб із Жаном-Мішелем Щербаком і реакція влади

Весілля Зигаря і Щербака відбулося в Лісабоні восени 2022 року. Ця подія збіглася з посиленням репресивного законодавства в Росії. «Держава підкинула подарунок: за тиждень до весілля мене визнали іноземним агентом, а за 3 дні Держдума ухвалила закон про заборону гей-пропаганди для дорослих», — розповідає журналіст.

Історія Жана-Мішеля, за словами Зигаря, ще драматичніша.

1. Минуле в монастирі: Жан-Мішель жив у православному монастирі, намагаючись «відмолити гріх» і «перекуватися».

2. Розрив із матір’ю: Після початку війни та антивоєнного допису сина мати Жана-Мішеля публічно відреклася від нього, написавши: «Ти мені більше не син, у нашій родині не було й немає зрадників».. З тих пір вони не спілкуються, а Зыгаря вона вважає «црушником».

Батько №1, №2 і №3

Сьогодні сім’я Зигаря — це складна конфігурація, яку він називає «найсправжнішої Modern Family». До неї входять сам Михайло, його чоловік Жан-Мішель, колишня дружина Майя Стровінська і їхня донька Ліза.

Донька Зигаря не просто прийняла його вибір, а й була ведучою («священником») на їхньому весіллі. У своїй промові вона іронічно використала цитату Володимира Путіна:

«У нас ніколи не буде такого, як на Заході, щоб були батьки номер один, номер два і номер три… Ви знаєте, про кого він це говорив? Він це говорив про мене, тому що я саме та людина, у якої є батько номер один, батько номер два і батько номер три».

Сам Зигар визначає себе як «батька номер два», віддаючи першість Маї.

Про «парадокс» ЛГБТ-активістів і Палестини

У розмові було порушено гостру тему підтримки Палестини лівими ЛГБТ-активістами на Заході, попри переслідування геїв в ісламських суспільствах. Зигар захищає право активістів на таку позицію, використовуючи аналогію із захистом тварин.

«Чи потрібно нам захищати уссурійських тигрів? Якщо ви, товариші зоозахисники, зайдете в клітку до тигра, він вас теж з’їсть», — каже він, підкреслюючи, що захист пригнобленої меншості не має залежати від того, чи поділяє ця меншість ваші цінності. Він вважає аргумент «вас би там убили» некоректним: «Це просто непогано — захищати будь-яких людей незалежно від того, яка у них культура».

Підтримайте незалежну журналістику. Це не спливаюче вікно. Ви можете прокрутити далі або закрити це сповіщення

Doberman Media працює без інвесторів і грантів — лише завдяки вам. Ваша допомога, навіть невелика, дає нам змогу продовжувати роботу. Допоможіть нам вижити: оформіть підписку або підтримайте разово. Не маєте змоги задонатити? Просто перешліть цей текст другу.

Навчання в Єлі та історія руху

Перебуваючи в США за програмою fellowship (стипендія для професіоналів), Зигар свідомо обрав курс з історії ЛГБТ-руху. Він пояснив це бажанням вивчити «вок-культуру» зсередини, оскільки американську освіту часто критикують за надмірну прогресивність.

Завершуючи тему, Зигар зазначає, що камінг-аут — це завжди тяжке особисте зусилля, яке потребує величезної сили, особливо для людей з амбіціями й сформованим іміджем. Однак для нього самого це стало кроком до правди й щастя.