«Чоловіки вдягають рожеві кардигани й не хочуть служити в армії». Чоловічий погляд на сьогоднішнє свято

Магазини шлють нав’язливі повідомлення, дівчата на роботі перегукуються й загадково метушаться. А це означає, що привітань знову не уникнути. День піни для гоління й шкарпеток. День спірних конкурсів і недоречної бравади. День, коли жінки починають бачити в нас захисників. Хоч і незрозуміло, від кого.

Ні, я не скаржуся! Навпаки! Мені подобається, що первісно армійське свято потихеньку трансформується в щось більш універсальне.

У день Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, він же день Червоної Армії, чоловікам-пацифістам місця не було. Увесь наратив — про військових, бої, доблесні перемоги й до зубів озброєну радянську армію, яка протистоїть капіталістичним агресорам, тим самим забезпечуючи нам мирне небо над головою. Хто не служив, відзначати свято толком не міг. Таких, юродивих, і в інші дні в році не дуже поважали.

Тільки армія може зробити з хлопчика чоловіка. Це обряд чоловічої ініціації, розтягнутий на два довгих роки обов’язкового призову.

Слава Богу, це минає.

Ну хоча б із тієї причини, що 23 лютого — максимально спірна дата для свята. Цього дня 1918 року Центральним комітетом Російської соціал-демократичної партії (більшовиків) було повністю й беззастережно прийнято ультиматум, висунутий німецьким командуванням. І хоча радянська пропаганда з важкою рукою Йосипа Віссаріоновича люто переписувала історію, зараз очевидно, що з погляду військової доблесті привід для гордості викликає сумніви.

І взагалі. Мені здається, військовщина давно перестала бути синонімом маскулінності. Світ безнадійно змінився відтоді, як розпався Радянський Союз.

Чоловіки вдягають обтислі штани й рожеві кардигани, жінки не голять пахви, декретна відпустка в деяких країнах доступна для всіх охочих, Вайнштейна з ганьбою вигнали з фабрики мрій, для сексу потрібна однозначна згода обох сторін і так далі, і так далі.

І вже тим більше ніхто особливо не хоче служити в армії. Це перестало бути почесним, престижним і не викликає захвату у дівчат.

Раніше, якщо дівчина не дочекалася хлопця з армії, це була трагедія. У моїй юності у гурту «Руки вверх» про це навіть була окрема сумна пісня.

Зараз, мені здається, такий сценарій говорить про те, що дівчина розумна. Чого його чекати? Вступити до інституту з військовою кафедрою не зміг, домовитися з військкоматом теж. Тут, на думку дівчини, явно IQ нижчий за середній і перспектив ніяких.

Чого він може навчитися в цій своїй армії, міркує вона: віртуозно ухилятися від обов’язків і вбивати час? У гіршому разі — пити й матюкатися?

І це я вже не кажу про неуставні стосунки (дідівщину), без яких, на жаль, дедалі рідше обходяться історії про службу.

Хтось скаже: там його навчать битися, бути сильним, він зможе постояти за себе. Але чи повинен справжній чоловік у наш час уміти це? Адже військові — це, взагалі кажучи, люди, яких навчають застосовувати насильство. Нам кажуть, що вони нас захищають. Та спосіб захисту при цьому вигадали лише один — завдавати болю іншим людям або вбивати їх — таких самих homo sapiens, як і ми самі.

Тому вкотре пропоную: давайте перейменуємо свято.

Нехай буде День справжнього чоловіка. Приберемо мілітаристську спрямованість. Будь-який чоловік — хорош і цінний. Чи ні?

Ось хто має право відзначати День справжнього чоловіка? Адже тут завдання складніше, ніж із Днем захисника Вітчизни. Тут не можна відбутися «служив», «не служив».

Тому що з маскулінністю в наш час усе ой як непросто!

Чи має чоловік бути сильним? Або сильною в парі може бути його жінка? Чи має він бути чутливим, емпатійним? Або навпаки — жорстким і впертим? Чи має бути наполегливим у своїх залицяннях? Або це аб'юз, харасмент і об'єктивація? Чи має битися, захищаючи своє добре ім'я і честь своєї Дульсінеї? Або вирішувати питання силою — це середньовіччя? Чи має бути ніжним і уважним? Або рішуче брати своє?

Мені здається, в цьому світі чоловіків, вихованих жінками, нам дуже потрібні якісь орієнтири, на які можна спертися. Авторитети, на які можна рівнятися. І це точно не Рембо з намальованим суворим обличчям і кулеметом у руках.

Якщо запитати вас, хто такий справжній чоловік, мало хто уявить собі військового. Мені, наприклад, на думку спадають зовсім інші образи. Хірург, який проводить дванадцятигодинну операцію, щоб урятувати чиєсь життя. Пожежник, який, ризикуючи собою, бореться з вогнем. Успішний бізнесмен, який створив компанію, що дає сотні робочих місць. Чоловік, який, попри напружений робочий день, знаходить у собі сили принести у свій дім душевне тепло. Батько, який займається своїми дітьми, зрештою.

Перебираючи різні риси, які зазвичай приписують чоловікові (сила, сміливість, порядність, надійність), я вивів для себе найголовнішу — доброта.

Мені здається, саме в цьому ключ до всього іншого. Добра людина захистить скривдженого, допоможе нещасному, підтримає скорботного. Він не зможе зрадити чи підвести. Він завжди прикриє слабшого. Не тому, що сильніший за агресора. А тому, що не може інакше.

У доброті дуже багато сили. І дуже багато любові.

Загалом, зі святом вас, мої одноПОЛчани! Бажаю вам залишатися в цьому мінливому світі справжніми чоловіками. Добрими й люблячими.

Тоді нам стане сил і на працю, і на турботу про близьких, і на допомогу товаришам, і на захист Вітчизни (не дай Боже). Житимемо так, щоб жінкам і дітям було не соромно дивитися нам у вічі.