Історія небінарної особистості: про вибір займенників, мистецтво бути собою і права ЛГБТК+

Так сложилось, что термин “квир” чаще всего воспринимается в отношении геев и лесбиянок. Сегодня журнал Doberman.media рассказывает историю Полли, человека с уникальной личностью, в которой живут противоположности.

Історія Поллі нагадує кожному, що людина — це щось більше, ніж просто стать, гендер, вік, колір шкіри… Людина, передусім, — це особистість, душа, філософія, спосіб життя. Те, що ні в кому не повторюється і не повинно бути повторене. Про небінарних персон часто забувають, що змушує їх почуватися ще більш незрозумілими.

Doberman.media продовжує писати про людей, які зіткнулися з нерозумінням, дискримінацією, відторгненням або іншими формами соціального неприйняття.

Сегодня мы пишем про небинарную личность  (небінарна) — общий термин для всех тех, кто отвергает идею деления полов на мужской и женский, оскільки поняття гендера набагато ширше. (Не плутати з трансгендерами (trans), які відчувають свою приналежність до статі, відмінної від тієї, яка була їм призначена при народженні).

Полли родом с белорусского Полесья, ей больше лет чем обычно предполагают окружающие, потому что между взрослым и подростком он решил не выбирать что-то одно. Как и между мужской и женской идентичностью. Полли рисует, танцует, сочиняет истории в голове… Почти не может считать в уме: дискалькулия. Возможно, именно поэтому себя не считает кем-то конкретным. Полли пять лет не пил алкоголь, никогда не курил сигареты, последний год носит с собой карманного динозавра на колёсиках.

— Який займенник тобі комфортно використовувати під час звертання? Щодо небінарних людей багато хто плутається в тому, які займенники вживати, звідси можуть виникати й непорозуміння. Навіть серед квір-спільноти це трапляється. Хочеться в цьому краще розібратися. 

На данный момент моё комфортное местоимение – “он”, возможно, подходило бы и “они”, но это пока не особо распространено в моём окружении. Собесед:ницы и так иногда жалуются на сложность, путаются, а если ещё и приходится перестраивать все лексические конструкции на новый манер – “де ви були: і на вихідних, як ти себе відчуваєте” – зовсім лажа. У квір-середовищі та будь-якому іншому прогресивному середовищі вживати щодо осіб не той займенник, який вони самі вказали, вважається некоректним і називається “місгендеринг/місгендерити”.

Думаю, тут усім можна застосовувати внутрішнє правило: “А відвалиться в мене задниця, якщо я скажу так, як людині комфортно?”

Абсолютно завжди найвигіднішою соціальною стратегією мені здається ставити уточнювальні запитання й перепитувати, якщо не дуже зрозуміло, як до людини звертатися. Коли в моєму житті все частіше почали траплятися соціальні ситуації, де нові знайомі самі уточнювали моє бажане займенникове звертання, я зрозумів, що рухаюся по життю з ким треба. А коли давні знайомі почали вибачатися за ненавмисне мізгендерення раніше, я зрозумів, що рухаюся куди треба ще й з правильними людьми. Я не дратуюся, коли впевнений, що людина мізгендерить мене через незнання або неуважність, сумна іронія в тому, що вибачаються найчастіше саме ті, кому я готов був би пробачити і не таке. Це буває дуже зворушливо й ніби перехід на новий рівень довіри, коли люди кажуть, що їм важко звикнути, але вони дуже стараються, тому що для мене це важливо, тож наперед вибачаються за можливі помилки. А ось коли персоны, особенно нон-стопом следящие за мной в соцсетях, игнорируют в общении очевидно указанные мной “правила”, это бесит. Це звучить як “так, я чую, що ти кажеш, що тебе звати Саша, але я вважаю, що ти схожий на Женю, тож так тебе й називатиму”. Думаю, тут усім можна застосовувати внутрішнє правило: “А отвалится ли у меня задница, если я скажу так, как человеку комфортно?”. Якщо постійно відвалюється і відчувається нестерпно важко — можливо, це питання ще й рівня інтелекту, зокрема емоційного.

— Ты можешь вспомнить, с чего началось твоё самоопределение как небинарной персоны? В каком возрасте ты начал так себя ощущать? Можешь вспомнить что-то, что ассоциируется у тебя с тем периодом жизни? Какие чувства тебя сопровождали?

Перші більш-менш оформлені думки в цьому напрямі з’явилися в 13 років, хоча можна сказати, що передумови були й раніше. Серед ровесників-мілленіалів заведено ностальгувати за 2007 — от приблизно тоді я й почав відчувати, що мені страшенно багато чого не підходить із того, що нав’язується ззовні. Ностальгії не відчуваю, дякую, що живий. У той час бути квір-підліт*кою в невеликому білоруському містечку було стрьомно, тривожно, соромно, параноїдально. Мене супроводжували думки, що зі мною щось не так, що я божевільний. Необхідно розуміти: максимум, що тоді могло бути в моєму інфо-полі з “порядку денного” — шаблонно-тупі або принизливо-сексуалізовані образи геїв і лесбійок із масової культури. Жодної квір- чи сексуальної освіти, фемінізм як лайка, самого терміна “небінарність” і близько не було. Друзів (цис-гетеро хлопців, наскільки мені відомо) били гопники за надто довге волосся, окуляри, кеди, значки. Загалом рівень гомофобії був жахливий. І період сам жахливий. Рятували творчість, книги й компанія подруг зі схожими інтересами. Деякі, до речі, уже тоді зверталися до мене як до “нема”, хай навіть радше в форматі гри. І кличка в мене була Кіт-Обормот.

— Як проходило твоє прийняття себе, якщо брати саме внутрішньоособистісний аспект? Що допомагало, а що гальмувало цей процес? Чтобы ты хотел сказать небинарным, квир персонам в целом, которые внаразі проходять етапи прийняття себе?

На начальном этапе тормозило отсутствие необходимой информации. Я не знал, что такое паническая атака, и думал что сойду с ума от жутких припадков. Все вокруг уверенно говорят, кто ты, и каким ты должен быть, чего хотеть, кого любить. Внутренняя волна протеста против тотального несоответствия этого и твоих ощущений не находила выхода. Меня это поломало. Надолго. Потому что ты просто не знаешь, что может быть другой взгляд на реальность, что все твои чувства правильные и самоценные. Я очень рад наблюдать, что у современных подрост:ок есть доступ к информации, надеюсь, таких поломанных как я, будет всё меньше благодаря этому. Как я уже обозначал, стремление искать, обрабатывать и анализировать новую информацию – это у меня от родителей. Это очень важный аспект, но не уникальный в своём роде, думаю, его можно в себе развить кому угодно. Это помогает не застрять в том, что тебе не подходит. То же относится и к окружению: важно не соглашаться на неуважительное не принимающее отношение, не сдаваться искать своих.

Очень важно доверять своим ощущениям, и не спешить называть непонятное в себе и других ненормальным – возможно, спустя время вы узнаете, что у этого непонятного есть название, обоснование, причина, и огромное количество людей переживают подобный опыт, и вы не обязаны быть в этом одни. Ещё я бы советовал остерегаться персон, которые с уверенным видом рассказывают вам о том, как устроен мир, человек и общество, особенно если вы и не спрашивали, особенно если персона отличного от вашего гендера и ориентации, но ваш опыт не считает валидным и важным. 

— Як твої близькі поставилися до твоєї небінарності? Чи вплинуло це на ваші стосунки?

З усієї сім’ї про мене найбільше завжди знала сестра, не знаю, де б я був без цієї золотої підтримувальної людини. З її боку я завжди відчував лише прийняття й розуміння. Щодо батьків усе трохи складніше, але, повертаючись до питання рівня інтелекту, думаю, саме поєднання їхньої щирої турботи про мене як дитину і їхніх надзвичайних творчих умів робить їх дуже розуміючими. Бували гострі кути й деякі моменти з гомофобією, це було тяжко. Але коли з часом твій батько щиро визнає, що шкодує про свої висловлювання і багато чого намагається переосмислити — це відчуття якоїсь спільної перемоги й командної роботи. Відчуття, що ми вчимося одне в одного. Я точно хочу перейняти їхню рольову модель особистості, для якої інтелектуальний розвиток ніколи не зупиняється, особистості, яка може визнавати свої помилки й змінювати погляди. Відповідаючи прямо на запитання — у мене не було конкретної розмови з батьками на тему моєї небінарності. Мені й не потрібні конкретні слова, щоб відчувати їхню підтримку і прийняття.

Іноді це такі своєрідні прояви — наприклад, коли тобі перестають дарувати декоративну косметику, а замість цього пропонують віддати шикарні вінтажні “чоловічі” (у одягу немає гендера, насправді) сорочки й костюми зі словами, що тобі таке пасує, або коли всі у захваті від твоєї нової короткої стрижки. Не третирують питаннями про шлюб і дітей. Не знецінюють твої інтереси й не вчать, як жити. У підсумку, за відчуттями, більше на наші стосунки, і в кращий бік, вплинув, наприклад, мій повний відмова від алкоголю, або самостійний переїзд в інше місто, або тепер ось — еміграція. Я доросла людина й дуже ціную підтримку сім’ї, але не відчуваю необхідності в їхній валідації моєї ідентичності. Мені ж не треба доводити їм, що в мене блакитні очі й зріст 174, це й так мої невід’ємні дані.

— Як ти переживав свою незвичність/інакшість, живучи в суспільстві, в якась табуйована тема?

По жизни меня сопровождает ощущение негодования, когда меня или кого-то хотят определить как личность только через гендер и/или ориентацию – о которой я со временем всё смелее заявлял, в формулировке “бисексуальность”. Это как когда кто-то в компании уничижительно использует п-слово, и ты отвечаешь “а я вот как раз из таких, есть ко мне вопросы?”.

Наче я вже не міг мовчати, стаючи дедалі сильнішим і агресивнішим, мені хотілося висловитися від імені тієї підлітки, яку били й цькували за непохожість, зокрема за настороженість до хлопців і закоханість у дівчат.

Так і загалом я не можу не реагувати на те, що відбувається в соціумі. Дійшов до витоків цього відчуття я саме до 2020 року, коли все зруйнувалося: втома від спроб удавати цис-жінку, обурення через поведінку чоловіків навколо, туга через череду незав’язавшихся романтичних стосунків, багато нових статей від горизонтальних активісток, спершу на тему нейровідмінності, потім дисфорії, гендерної дисфорії, флюїдної ідентичності. Тут мене почало “пробивати”.

Происходил процесс параллельно с протестами и всей бурей эмоций по поводу этого. Я впервые настолько сознательно и люто возненавидел попытки кого угодно, привилегированного наличием власти, насильно заставить молчать других. Я понял, что жизненно необходимо искать свою правду и транслировать её. Остатки моих собственных глубинных убеждений, заложенных патриархальным обществом, аннигилировали от героизма и самоотверженности беларус:ок, именно женщин и квир-персон. Я смотрел на своих невероятных подруг, выходящих с потрясающими мейками на лицах, в сцепке, навстречу дубинкам и светошумовым, и понимал, что отныне только к таким персонам буду прислушиваться в рассуждениях о жизни, обществе и социальных ролях. Весной 2021 года я начал активно тренироваться и ходить на турники. Я понял, что мне теперь всё можно, я любой, какой захочу. Осенью того же года у меня начались романтические отношения с чудесной персоной, которая к тому моменту была доверху заряжена фем- и квир-активизмом, даже ультра-феминизмом в её (тогда ещё его) собственной формулировке. Впервые я проживал опыт такого уровня принятия своей идентичности, солидарности во взглядах в романтических отношениях. И, к огромному счастью, проживаю по сей день. Теперь не понимаю, как можно было столько лет соглашаться на меньшее, замалчивать и терпеть всю эту хреновую палитру патриархальных цис-гетеро отношений.

У певний момент партнерка повідомила, що тепер теж самоідентифікується як небінарна особа – це було більше ніж комфортно і навіть логічно для мене, і ще неймовірно цінно – бути присутнім під час такої важливої трансформації близької людини. Згодом я запропонував звертатися до неї саме як до “ней”, тепер уже теж не пам’ятаю, як можна було інакше.

— Теперь ты живёшь в Европе. Как изменилась твоя жизнь после переезда из Беларуси? Окрім позитивного боку, чи був і зворотний бік еміграції? Як ти це пережив? Що тобі допомогло?

Пока я адаптируюсь к новым условиям, и это даётся тяжело. Не так критично тяжело, как могло бы быть – благодаря поддержке семьи, по:друзей и партнёрки, которая эмигрировала раньше меня и помогла составить и осуществить план переезда. Одновременно чувствую сейчас освобождение сразу на многих уровнях – могу реализовать свою потребность высказываться и проявлять свою позицию. Пропадает арт-блок, всё больше приходит ощущение безопасности.

Невдовзі після приїзду до Варшави я влаштував собі шокову терапію — пішов на демонстрацію білоруської діаспори, присвячену протестам, з ЛГБТК+ прапором на всю спину. Я був один такий у цій юрбі з БЧБ, було вкрай неоднозначно за відчуттями, ще й знадобилося пів години, щоб хоч трохи перестати тригеритися від супроводу демонстрації поліцейськими (тут це звична справа). Косі погляди на себе ловив тоді, був морально готовий і до проявів агресії, знаючи про гомофобні настрої білоруських націоналістів. Але в голові звучали слова Насти Базар про величезний БЧБ-прапор на Варшавському Прайді 2023 — “це й наш прапор!”. Я теж приніс свій прапор на демонстрацію, яка була й проти/за мене, зокрема. Присутність анархістів, з їхнім усе-чорним і досвідом спілкування з “правими”, морально підтримувала в той момент, звісно.

Переезд, очевидно, ощутимо повлиял не только на частичную смену социального окружения, но и на наполнение коммуникации. Та часть диаспоры, в которой я “варюсь” последние месяцы – персоны схожих с моими взглядов, я начал не только забывать о том, что необходимо прятаться и притворяться кем-то другим, но и о том, что необходимо кому-то объяснять квир-фем-базу – мои эмигрантские друзья сами кому угодно базу выдадут сходу.

Я уже слежу за разработкой демсилами предполагаемой новой конституции, потому что нам жизненно необходима прогрессивная законодательная база, к исполнению которой придётся ещё долго призывать.

Регулярное посещение разных демонстраций и акций протеста в Варшаве продолжает быть очень терапевтичным. Локальные активист:ки проявляют благодарность и радость, когда узнают, что я беларус, вдвойне терапевтично то, что они бывают очень хорошо осведомлены о ситуации в Беларуси – порой лучше, чем некоторые беларус:ки.

Также мне очень помогло и помогает получение неформального образования, меньше чем за год я успел пройти курс об ЛГБТК+ і інклюзії від ініціативи Нові Регіони та початковий курс з прав людини від ініціативи “Гэта База”. Останнє вплинуло на мене особливо сильно, на сприйняття себе, суспільства, державних систем, досвіду еміграції.

— Як думаєш, що потрібно Білорусі, щоб ЛГБТК+ персонам там жилося комфортно, нарівні з гетеронормативними людьми? 

Тут я могу уверенно говорить благодаря тому же опыту образования в сфере прав человека. Соблюдение принципов равенства, безопасности и уважения к личности должно быть приоритетом. Понимание того, что государство – это большой коллектив специалист:ок, нанятых для исполнения конкретных функций, не более того, а превышение полномочий недопустимо. Необходима возможность адресовать запрос и требовать по нему не просто формального ответа, а конкретных действий. Недопустимость физического и психологического насилия со стороны “правоохранительных” органов, недопустимость дискриминации, языка ненависти и вражды в любых СМИ – и уверенная аргументация того, что это не “цензура новой этики”, а требования соблюдения базовых прав человека. (см. пункт в начале – отвалится ли задница у очередно:го редактор:а медиа из-за призыва использовать гендер-гэпы и феминитивы). Я уже слежу за разработкой демсилами предполагаемой новой конституции, потому что нам жизненно необходима прогрессивная законодательная база, к исполнению которой придётся ещё долго призывать. Думаю, комфорт ми зможемо забезпечити собі й самі, а от безпеку і підтримку вимагати й домагатися доведеться обов’язково.

— Як ти можеш порівняти ставлення до тебе як до небінарної особи з стороны государственных органов в Польше?

“незважаючи на те, що пані вказала свою належність до ЛГБТК+ як додаткову причину, з огляду на поточну ситуацію в Білорусі, ми вважаємо це вагомою і достатньою підставою для надання їй додаткового міжнародного захисту в Польщі”.

Пока моя коммуникация в этой сфере была не особо обширной, и больше личной информации, чем указано в моих документах, я не сообщал. За одним крайне весомым и важным исключением. Я подался на получение международной защиты в Польше, для чего необходимо было предоставить доказательства преследования или угрозы безопасности в стране гражданства. В числе всего прочего, но скорее как дополнительную и второстепенную причину, я указал свою “принадлежность к ЛГБТК+” и самоидентификацию как небинарной персоны. Очень тревожился, стоит ли вообще об этом писать, не поставит ли это меня в ещё более уязвимое положение – на тот момент в моей голове ещё громко гудели голоса многочисленных “эксперт:ок” о том, что Польша – страна очень консервативная и гомофобная, и пол:якам лучше глаза “этим своим всем” не мозолить. Так совпало, что в Беларуси во время подачи моих документов и доказательств как раз полным ходом раскручивали абсурдные гомофобные законопроекты. И представьте моё состояние, когда спустя 4 месяца я получил децизию (официальный ответ), где было написано что-то вроде “незважаючи на те, що пані вказала свою належність до ЛГБТК+ як додаткову причину, з огляду на поточну ситуацію в Білорусі, ми вважаємо це вагомою і достатньою підставою для надання їй додаткового міжнародного захисту в Польщі”. Я багато чого очікував від життя, але не офіційного визнання мого квір-статусу державними органами іншої країни. Я навіть не знав, що таке може бути. 

— Багато білорусів розглядають Польщу як країну для еміграції, причин этому много. Хотелось бы узнать твоё мнение: подходит ли Польша для эмиграции, если ты представитель квир сообщества?

Думаю, якщо йдеться про екстрені заходи й обмежені ресурси, це хороший варіант, тому що в ситуації з квір-персонами в Білорусі ми маємо справу із загрозою свободі, здоров’ю й, можливо, навіть життю. Польські власті поінформовані про ситуацію в Білорусі, і на базове забезпечення фізичної безпеки тут, мабуть, можна розраховувати. Решта поки виглядає сумнівно, тут ми в режимі реального часу спостерігаємо політичну й громадянську боротьбу, сильний тиск і опір з обох боків. Для мене особисто критичним є питання легалізації абортів, як буде критичним і для дуже багатьох персон, уразливих у цьому плані акушерської статі, і поки що частина польського уряду поводиться в цьому питанні неприязно. З іншого боку, тут відбуваються поступові зрушення в питанні одностатевих шлюбів. Також знаю приклади успішного транс-переходу знайомих — щоправда, теж не без дискомфортних соціальних моментів. Щодо соціалізації — це питання можливості жити у великому місті, де більша ймовірність знайти своє середовище. До речі, хороша новина для тих, хто не знає польської, але хоча б середньо володіє англійською — у вас уже є чудовий бонус від самого старту.

Наприкінці хочу сказати, читачам metroboy.pro: ваш досвід і відчуття вкрай важливі, ви маєте рацію, якщо відчуваєте саме так, і якщо у вас зараз немає можливості вільно про це заявляти і з усіх боків нав’язують протилежне – будь ласка, тримайтеся за свою внутрішню правду, і її ніхто не зможе у вас відібрати.  І, можливо, колись, теплого літнього вечора, ви опинитеся на вулиці вашого міста в радісному натовпі з прапорами саме ваших кольорів.