«Для держави ми — природні вороги». Олена Костюченко і Яна Кучіна — про кохання в тіні репресій, «Днях поцілунків» і пошук дому з котом на руках

Журналістка Олена Костючєнко та її дружина, фахівчиня з реабілітації й редакторка Яна Кучіна, стали гостями ютуб-каналу «Парни плюс». У великому інтерв’ю вони розповіли про те, як за десять років російський активізм пройшов шлях від публічних акцій біля Держдуми до вимушеної еміграції й підпільної роботи, чому російська влада так боїться ЛГБТ-людей і як зберігати близькість, коли держава намагається позбавити тебе права навіть на власне тіло.

Це дружній матеріал на підтримку проєкту Парни+

«Слова мають вагу». Про заборону «руху ЛГБТ»

Обговорюючи визнання «міжнародного руху ЛГБТ» екстремістським, Олена Костючєнко зазначає, що ця структура була створена уявою держави лише для того, щоб «месити людей по гей-клубах і приватних вечірках». На її думку, репресії необхідні владі для підтримання рівня мобілізації та страху в суспільстві.

Яна Кучіна визнає, що на неї державна пропаганда «добре працює»: після рішення Верховного суду вона відчула «зловісну крижану дистанцію» з Росією і паралізуючий страх. Однак саме кохання стало для неї тим почуттям, у якому вона ніколи не сумнівалася, що допомогло їй подолати це відчуття безпорадності.

«Кохання не можна скасувати законом». Спогади про «Дні поцілунків»

Костюченко згадує 2013 рік, коли Держдума ухвалювала перший закон про «пропаганду». Тоді вона та її колишня партнерка організували «Дні поцілунків» біля стін парламенту.

• Це був протест проти поділу людей на категорії: Олена називає формулювання закону «фашистськими», адже вони постулюють соціальну нерівність груп людей.
• Це були реальні люди: В акції брали участь різні люди — від муніципальних депутатів до глухих активістів.
• Це було небезпечно: Проти учасників виходили агресивні «православні активісти» та неонацисти, які використовували дітей для провокацій і нападали на протестувальників.

Чому ЛГБТ-люди — «природні вороги» режиму?

На думку героїні, переслідування ЛГБТ-спільноти нерозривно пов’язане з війною і патріархальною ідеологією. Олена підкреслює, що фашизм будується на жорсткій гендерній ієрархії, де чоловік — це солдат, а жінка має «народжувати безперервно».

Яна додає, що державі важливо контролювати тіла громадян. Якщо людина сама вирішує, кого їй любити і як розпоряджатися своїм життям, вона стає небезпечною для системи, якій потрібно, щоб люди йшли вбивати інших за наказом, не ставлячи запитань. «Ми для них природні вороги, тому що ми належимо собі», — підсумовує вона.

Активізм сьогодні: виживання і «прихована мережа»

Попри репресії, квір-активізм у Росії не помер, він змінився. Сьогодні він спрямований на виживання:

• Евакуація людей із небезпечних регіонів, наприклад, робота групи «Північний Кавказ SOS».
• Допомога транслюдям, які опинилися поза законом.
• Прихована підтримка всередині професійних спільнот — лікарі та співробітники НКО знаходять способи допомагати ЛГБТ-пацієнтам всупереч заборонам.

Особисте: кішка, диван і надія

Історія Олени та Яни — це ще й історія кохання, що почалася зі спільного побуту та дзвінка з фронту. Зараз вони живуть в еміграції, намагаються звикнути до думки, що їхній «дім» — це вони самі й їхня кішка, яку Олена називає «батарейкою на ніжках».

Олена зізнається, що їй важко адаптуватися і вона досі не може «пустити коріння» за кордоном, тоді як Яна мріє про просте відчуття володіння власним диваном — символом стабільності, якого їх позбавили. Попри гіркоту від того, що їхнє весілля минуло без батьків, і усвідомлення масштабу трагедії в Росії, вони продовжують працювати й вірити в «прекрасну Росію майбутнього», яку неможливо збудувати, не визнавши права кожної людини на гідність.

Подивитися повне інтерв'ю з Оленою Костюченко та Яною Кучиною про те, як страх перетворюється на впертість і чому мовчання — це пастка, можна на каналі «ПАРНІ +» або в QueerTube, якщо не хочете, щоб у вашій історії на YouTube було це відео: