Як один рейд у нью-йоркському барі змінив світ. Розповідаємо, як Стоунволл змусив лікарів і політиків переглянути ставлення до гомосексуальності

У ніч на 28 червня 1969 року сталася подія, що назавжди змінила хід історії боротьби за права людини: поліцейський рейд у нью-йоркському гей-барі «Stonewall Inn» переросла в стихійне повстання. Цей інцидент часто називають «падінням Бастилії» для руху за права ЛГБТ, оскільки він ознаменував перехід від політики асиміляції до відкритого протистояння дискримінації.

Епоха переслідувань і Грінвіч-Вілліджа

У 1950–1960-ті роки гомосексуальність у США була фактично поза законом; дії за взаємною згодою вважалися кримінальним злочином майже в усіх штатах, а психіатри застосовували варварські методи «лікування», такі як електрошок і лоботомія. Представники ЛГБТ-спільноти були змушені вести подвійне життя, побоюючись звільнень і публічного осуду.

До подій у Стоунволлі життя гомосексуалів у США було сповнене постійного страху й дискримінації, оскільки гомосексуальні дії за взаємною згодою вважалися кримінальним злочином майже по всій країні. У деяких штатах людей могли пожиттєво помістити до психіатричного закладу лише за підозрою в гомосексуальності. У 1950-ті роки тисячі людей були звільнені з армії і державних структур у ході кампанії боротьби з «збоченцями», яких вважали загрозою національній безпеці. Офіційна медицина в особі Американської психіатричної асоціації (АПА) класифікувала гомосексуальність як соціопатичний розлад особистості. Для «лікування» лікарі застосовували варварські методи: лоботомію, кастрацію і електросудомну терапію. Навіть звичайне носіння одягу, що не відповідало біологічній статі, було законною підставою для арешту.

Район Грінвіч-Віллідж став притулком для тих, хто не вписувався в суспільні рамки, а бар «Stonewall Inn» на Кристофер-стрит був одним із небагатьох місць, де могли збиратися наймаргіналізованіші групи: драг-квін, трансгендерні люди й бездомна квір-молодь. Попри те, що заклад контролювала мафія і він не мав ліцензії на алкоголь, це було єдине місце в місті, де відвідувачам дозволялося танцювати одне з одним.

Ніч повстання

Рейд розпочався о 1:20 ночі, коли поліція без попередження увірвалася в бар у розпал веселощів. Зазвичай відвідувачі покірно підкорялися перевірці документів, але тієї спекотної суботньої ночі ситуація вийшла з-під контролю. Замість того щоб розійтися, вигнані з бару клієнти залишилися на вулиці, і невдовзі навколо будівлі зібрався натовп у сотні людей.

Спонтанний опір спалахнув, коли поліція застосувала силу до затриманих. У поліцейських полетіли монети, каміння і пляшки, а самі офіцери були змушені забарикадуватися всередині бару під натиском розгніваного натовпу. Ключовими фігурами протесту стали такі активістки, як Марша П. Джонсон і Сільвія Рівера, чия лють і рішучість надихнули інших на боротьбу. Сутички з поліцією тривали до четвертої ранку і відновлювалися протягом кількох наступних ночей.

Повстання в Стоунволлі радикально змінило тактику активістів, змусивши медичну й політичну спільноту переглянути свої погляди:

Перелом у медицині
Після Стоунволла активісти перейшли до тактики «шок-акцій» (zap actions). У травні 1970 року на з'їзді АПА в Лос-Анджелесі вони перервали показ фільму про використання електрошока для «лікування» геїв, відкрито назвавши лікарів співучасниками тортур і варварами. Це пряме тиснення і робота таких активістів, як Френк Камені, привели до того, що в грудень 1973 року APA одноголосно проголосувала за виключення гомосексуальності зі списку психічних розладів. Активіст Лу Салліван також домігся від лікарів визнання того, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність є окремими поняттями.

Політичний зсув
Одразу після заворушень виникли агресивні політичні організації, такі як Фронт визволення геїв і Альянс гей-активістів. Вони почали переслідувати політиків на публічних заходах, вимагаючи визнання своїх прав, що змусило, наприклад, мера Нью-Йорка Джона Ліндсі та майбутнього конгресмена Еда Коча пообіцяти припинити облави на бари. З часом це призвело до появи перших відкритих геїв у політиці, таких як Гарві Мілк у Каліфорнії. Зрештою, десятиліття боротьби призвели до того, що у 2019 році комісар поліції Нью-Йорка офіційно вибачився за рейд 1969 року, визнавши дії поліції та закони того часу дискримінаційними й неправильними.

Народження сучасного руху

Події у Стоунволлі призвели до миттєвої політизації спільноти. Протягом кількох місяців у Нью-Йорку були створені Фронт визволення геїв (Gay Liberation Front) і Альянс гей-активістів (GAA), які почали відкрито вимагати громадянських прав і визнання гідності.

Рівно через рік після повстання, 28 червня 1970 року, відбувся перший в історії Марш визволення Крістофер-стріт, який започаткував традицію щорічних прайд-парадів у всьому світі. Бісексуальна активістка Бренда Говард, відома як «Мати прайда», зіграла вирішальну роль у координації цього першого маршу та популяризації самого терміна «прайд».

Спадщина Стоунволла сьогодні

Сьогодні «Stonewall Inn» визнано Національною історичною пам’яткою США. У 2019 році, напередодні 50-ї річниці заворушень, комісар поліції Нью-Йорка Джеймс О’Ніл офіційно перепросив за дії поліції в 1969 році, назвавши їх дискримінаційними та неправильними. Усередині бару було створено Національна стіна пошани ЛГБТ, що увічнила імена першопрохідців і героїв руху. Повстання в Стоунволлі залишається символом того, як прагнення до свободи й гідності здатне перетворити стихійний протест на глобальний правозахисний рух.