«У нас немає геїв, немає сексу й немає війни». Як російське мистецтво вчиться виживати в «стерильній» реальності

Після чотирьох років від початку повномасштабної війни російський артсвіт перетворився на простір парадоксів. Поки на ярмарках заклеюють малярною стрічкою слово «секс», а силовики приходять із кувалдами в незалежні інституції, внутрішній ринок переживає несподіваний бум. Мистецтво в Росії сьогодні — це або «квіточки й собачки» для інтер’єру, або небезпечна гра в хованки з «мистецтвознавцями в погонах».

Диктатура «квіточок» і малярної стрічки

Головний девіз сучасної виставкової діяльності в Москві куратори формулюють жорстко: «У нас немає геїв, немає сексу і немає війни». Цензура стала повсякденним інструментом, таким самим звичним, як кисть або підрамник. На ярмарку Blazar організатори поспіхом заклеюють «непристойні» слова на картинах, а на виставках Гріши Брускіна в приватних музеях глядачам суворо забороняють фотографувати об'єкти, що нагадують безпілотники або фігури в хіджабах — «щоб не злити владу».

Якщо раніше цензура була «цивілізованою інституцією» з зрозумілими підписами відповідальних осіб, то тепер, за словами художників, це нагадує «барак у зоні». Перевірки проводять «люди пилуватого вигляду» з Депкульту, Мінкульту та ФСБ. Їхні критерії прості: ніякої крові, ніякої зброї, ніякої «оголеної натури» і, не дай Боже, жодних українських прапорів в архівах соцмереж.

«Малюй квіточки!» — саме таку пораду отримав один із митців на допиті після масових обшуків. І ця порада стала ринковим трендом: у темні часи покупець хоче «спокійного мистецтва», над яким не треба мучитися.

Інфраструктура страху: списки і кувалди

Система контролю вибудувана на кількох рівнях:

1. Чорні списки: Існують федеральні та міські переліки «заборонених» імен. Потрапити туди можна за антивоєнний лист 2022 року, «чорний квадратик» в Instagram або давню співпрацю з Маратом Гельманом.
2. Перевірка анкетних даних: На ярмарках тепер перевіряють не лише портфоліо, а й ІПН з паспортними даними, щоб виключити участь тих, хто «засвітився» на мітингах під псевдонімами.
3. Силовий тиск: Обшуки в інституті «База» із застосуванням електрошокерів і кувалд стали чітким сигналом для спільноти: «Ми вас бачимо, не рипайтеся».

У результаті митці масово йдуть у самоцензуру. Московські галеристи зізнаються, що можуть зняти з виставки навіть фотографію білого голуба — «на всяк випадок, мало що».

Парадокс ринку: гроші, яким нікуди подітися

Попри ізоляцію та ідеологічний гніт, російський артринок демонструє аномальне зростання. Після того як західні аукціони (Sotheby’s, Christie’s) закрилися для росіян, величезні капітали ринули всередину країни. Колекціонери, які раніше купували західний совриск, тепер «змітають усе підряд» на внутрішніх ярмарках.

Ба більше, виник специфічний механізм «з-під поли»: роботи, зняті цензорами з офіційних стендів, часто продаються дорожче й швидше. Покупці сприймають заборону як знак якості, як «роботу з історією».

Z-мистецтво: маргінали в пошуках визнання

Поки ліберальне мистецтво йде в андеграунд, «квартирники» й «казковий фольклор», держава намагається виростити свого «нового Маяковського». Однак постаті на кшталт Олексія Бєляєва-Гінтовта залишаються радше винятком. Попри підтримку з боку пропагандистів, так зване Z-мистецтво досі лишається маргінальним. Як зазначають експерти, влада не навчилася системно підтримувати це середовище, віддаючи перевагу «стерильній» тиші й нейтральним державним виставкам про «позавчорашній день».

Російське сучасне мистецтво сьогодні живе в режимі «відмови від сучасності». Державні музеї повертаються до радянських лекал, прибираючи «незручні» відділи найновіших течій, а приватні інституції намагаються балансувати на межі. Ті, хто залишився, змушені обирати між внутрішнім «бараком» і спробами пробитися на Захід, де російське походження сьогодні — це «максимально не секси».

«У тебе в палітрі — акрил, пастель, цензура. Доведися нею користуватися», — мабуть, це найточніша формула для тих, хто вирішив і далі працювати в Росії сьогодні.