Кастрації, тортури й приниження. Що відбувається з українськими чоловіками та квір-людьми в російському полоні

Про сексуалізоване насильство на війні довгий час говорили переважно в контексті злочинів проти жінок. Однак події останніх чотирьох років в Україні оголили іншу, вкрай тяжку реальність: чоловіки стають жертвами цього виду насильства постійно й систематично. Правозахисники та міжнародні слідчі наголошують — це не випадкові ексцеси виконавців, а скоординована політика тортур, що кваліфікується як злочин проти людяності.

Сьогодення розповіло, як сексуалізоване насильство з боку російських військових по-різному впливає на чоловіків і квір-людей, а також як тим, хто пережив це, допомагають упоратися з наслідками фізичних і психологічних травм.

Попередження: у тексті описано сцени насильства

Цифри, що приховують реальність

Офіційна статистика Офісу генпрокурора України на цей момент фіксує 146 кримінальних справ про сексуалізоване насильство щодо чоловіків. Це майже вдвічі менше, ніж кількість справ, де потерпілими є жінки. Але ці цифри — лише верхівка айсберга.

За даними правозахисних організацій, таких як Truth Hounds і Global Survivors Fund, кількість чоловіків, які звертаються по допомогу, насправді значно перевищує кількість постраждалих жінок. Чоловіки просто не готові заявляти про це публічно.

«Тапік» і удари по ідентичності

Свідчення, що надходять із офіційних колоній, секретних в'язниць і фільтраційних таборів, малюють моторошну картину. Найпоширеніша форма насильства — катування струмом статевих органів. Близько 80% чоловіків, що пройшли через російський полон, розповідають про використання радянського польового телефона ТА-57 («тапіка»), дроти від якого під’єднують до геніталій і ануса.

“Погрози спрямовані на те, щоб принизити людину й змусити її щось зробити. Це спроба вплинути на мужність, самосприйняття людини, її самоідентифікацію. Наприклад, сказати [пленному], що ти більше не будеш чоловіком, або якщо ти цього не зробиш або нічого нам не розкажеш, то у тебе не буде дітей. І тут ми можемо висунути різні кваліфікаційні критерії в судах. Це може бути катування, це може бути сама кастрація як неправомірне діяння. Це також може бути частиною ширшої кваліфікації геноциду”, – каже юрист організації Truth Hounds Андрій Лациба.

Стіна мовчання та суспільна стигма

Головна причина, через яку реальні масштаби трагедії залишаються в тіні — консервативні уявлення про мужність. Постраждалим чоловікам неймовірно складно зізнатися в пережитому знущанні навіть слідчим.

Вони часто об’єднуються в закриті групи тих, хто вижив, де почуваються в безпеці, але уникають взаємодії з владою через страх знову пережити ці емоції або зіткнутися з публічністю судового процесу.

Що відбувається з квір-людьми в російському полоні?

Знущання над квір-людьми з боку російських військових на окупованих територіях України мають системний характер і часто безпосередньо пов’язані з їхньою сексуальною або гендерною ідентичністю. Згідно з джерелами, російські силовики використовують гомофобію як інструмент психологічного тиску та приниження.

Російські військові влаштовували цілеспрямовані рейди в штаб-квартири ЛГБТК-організацій у Київській, Херсонській і Донецькій областях. Учасників цих організацій викривали, перевіряючи телефони та особисті речі на блокпостах або під час обшуків.

Задокументовано випадок херсонського активіста Олексія Полухіна, якого в полоні змусили вдягнути жіночу червону сукню в горошок і «кружляти» перед окупантами. Його також змушували роздягатися для пошуку «проукраїнських» татуювань.

Квір-люди систематично стикаються з погрозами зґвалтування і вбивства. Військові ображають їх, використовуючи їхню сексуальну орієнтацію або ВІЛ-статус як привід для знущань.

Навіть якщо постраждалий не є квір-людиною, російські військові вживають образ, що асоціюють жертву з гомосексуальністю, щоб посилити стигму та зламати волю людини під час катувань.

Слідчі ООН кваліфікують такі дії як частину скоординованої політики систематичних катувань і злочин проти людяності.

Шлях до визнання: статус важливіший за гроші

Сьогодні допомогу постраждалим здебільшого надають неурядові організації. Міжнародний фонд Global Survivors Fund (GSF) виплачує проміжні репарації у розмірі 3000 євро тим, чиї випадки вдалося підтвердити. На початок 2026 року по таку допомогу вже звернулися більш ніж 1200 людей.

Втім, експерти зазначають, що для чоловіків у цьому процесі найважливішим є не стільки фінансова підтримка, скільки офіційний статус потерпілого. Це визнання з боку держави допомагає зняти відчуття сорому, полегшити частину тяжкої травми й запустити процес реінтеграції людини в суспільство.

Справедливість без амністії

Нині в Україні винесено 17 заочних вироків російським військовим за сексуалізоване насильство. І хоча пошук конкретних виконавців в умовах війни вкрай ускладнений, правозахисники наголошують: у цих злочинів немає строку давності.

Будь-які спроби включити «повну амністію» за воєнні злочини до майбутніх мирних угод експерти називають червоною лінією. Без покарання за такі звірства мир не може бути стійким, а безкарність лише створить підґрунтя для нових злочинів агресії.

Під час підготовки цієї статті використано матеріал видання НВ