Як не увійти в ІТ

Контекст. Нещодавно наш колумніст Єгор Калейник розповів про вхід у айтішний світ у 2024 році [тык]. Багато з нас, навіть ті, хто раніше не працював в IT-сфері, іноді замислюються: «А чи не варто мені змінити сферу діяльності?». На прохання редакції metroboy.PRO Олександр Зантович, колишній автор lady.tut.by, а також колишній працівник одного з білоруських банків, вирішив розповісти, як він сам не став частиною айті-сфери.

Одного разу я цілком серйозно захотів піти в айті.

В банку стало зовсім сумно, бізнес не розвивався, кар'єра застопорилася, зарплата не росла.

А бОльша частина друзів опинилася в цій новій секс-індустрії. Причому якщо їх послухати, то у людей не робота, а рай земний.

Оплата в прив’язці до умовних одиниць, фрукти й пончики в офісах, настільний теніс, масаж у чотири руки та безплатні курси французької.

А ще те, про що мені взагалі ніколи не снилося – асесменти щороку з майже неминучим збільшенням зарплати до якихось непристойних для синьоокої величин. 

І ось, можна сказати, на схилі літ, я вирішив, що треба щось змінювати, і сів писати резюме, чого вже дуже давно не робив. 

Одразу з’ясувалося, що коли ти цілком заслужена людина, складати CV стає непросто. Ти звик, що у твоїй галузі тебе всі знають і справи твої говорять за тебе. Як то кажуть, залічка працює на студента. 

А тут потрібно розписати, який ти молодець, людям, які про тебе вперше чують.

Я довго думав, радився з розумними людьми і виокремив два основних принципи. 

По-перше, якщо подумати, то може виявитися, що за кар’єру не в айті ти багато чого робив, що для айтішки цілком корисно. Хоча сам про це й не підозрював. 

Людьми керував, проєктами, може, навіть задачки з автоматизації ставив. Просто все це в айтішному іншими розумними словами називається.

А друга рекомендація — не соромтеся себе хвалити.

Білоруси — люди, здебільшого скромні. Нічого подібного в нашій культурі немає, щоб кожному зустрічному розповідати, який ти молодець. Тим більше, у стислому й дохідливому форматі, на кшталт elevator pitch або того самого резюме.

Загалом, я врешті щось народив у муках, тож давай розсилати його по вакансіях.

І ось тут стало по-справжньому важко.

Оскільки, повторюся, у своїй сфері я дещо досяг, у моїх мріях серед роботодавців починалася за мене бійка. Щось на кшталт жіночих боїв у бікіні. Під час цієї бійки моя зарплата постійно зростала. А я врешті обрав би, куди понести свої знання і навички — в Amazon чи в Microsoft.

Насправді вийшло трохи інакше.

Гаразд, сильно інакше.

Усе взагалі вийшло по-іншому.

З’ясувалося, що в свої майже сорок років я майже нікому в цій айтішці не потрібен.

Тому що, по-перше, старий. 

По-друге, для стартових позицій — це так зване overqualified. А для нестартових — недооцінений. 

Непробивні HRи дивилися на моє CV й чухали свої юні голови.

Ось — це набір вимог, яким має відповідати працівник. А ось — резюме людини з двадцятирічним досвідом банківської справи, яке зовсім не схоже на айті. 

Не підходить одне до одного. Наче хтось намагався вставити пластилін у замкову шпарину. Ніби й влазить, а толку — нуль.

Щоб зрозуміти, що з цього пластиліну можна виліпити багато чого цікавого, треба посидіти й подумати. А ще краще — зустрітися з таким кандидатом. А в ейчара строки, інших справ вистачає.
Принаймні, так мені уявляється ланцюжок міркувань.

Зрозумівши, що просто так, сам по собі, я не подобаюся, почав просити друзів про рекомендації. 

Трохи допомогло. Навіть на пару співбесід потрапив. Але там з’ясувався новий нюанс. 

Що я жадібний.

Точніше — господарський. Бо сім’я, діти, кредити, машини… 

І навіть стагнуюча зарплата в банківській системі була набагато кращою за те, що мені могли запропонувати на вході в IT. 

Я довго думав, як бути. Тоді здавалося, що нічого хорошого там, де я є, мене не чекає. Але й перебиватися рік-два з хліба на воду, доки зарплата дотягне до прийнятного рівня, — теж так собі історія.

Він запитав: “Тобі це подобається? Справді тягне туди?” 

З’ясувалося, що начебто ні.

А по-друге, каже він, у будь-якій галузі є злети й падіння. Зараз в айті все добре. Але не буває такого, щоб одна сфера весь час була кращою за інші. Зрештою вони наситять свій кадровий попит, або зростання сповільниться, або ще щось станеться. І все прийде до рівноваги.

Тоді здавалося, що цей аргумент слабкий. Адже автоматизується все на світі, включно з лампочками й кавоварками.

Але ось настав 2023 рік, гроші у світі подорожчали, і раптом пророцтво збулося. Айтишка в кризі. Принаймні, тимчасово. 

Яка мораль цієї історії?

По-перше, класно змінювати сферу, якщо ти не дуже літня людина. Сорок, здається, — самий розквіт професійних сил. Але саме в IT у 35 ти вже пенсіонер.

По-друге, розсилка резюме зрештою не вирішує нічого. Щоб тебе розглядали довше п'ятнадцяти секунд, потрібні рекомендації від людей усередині компаній.

По-третє, треба навчитися говорити й писати айтішною мовою. У цій сфері люди чомусь надумали собі професійний сленг понад міру. А точніше, просто полінувалися перекладати термінологію. Адже середовище здебільшого англомовне.

По-четверте, зручно йти в ІТ, коли у твоїй сфері все по-справжньому погано. Коли зарплата нікудишня, перспектив немає і ти погоджуєшся починати з будь-чого заради грошей, це могло б бути потенційно. 

Та, мені здається, найголовніше — айтишка має бути в кайф. Має манити й захоплювати сама по собі, не зважаючи на розмір компенсації. Тоді крокувати в невідомість легше.

А взагалі, забудьте всі ці поради. 

Бо в айтішку я зрештою так і не потрапив. Продовжив працювати за спеціальністю, чому дуже радий. 

І читаю про звільнення в гуглах і фейсбуках із погано прихованою радістю.