Насолоджуватися життям – це одночасно і наука, і мистецтво.

І що примітно, ніхто нас цьому не вчив. Тому доводиться наздоганяти вже в дорослому віці.

А там просто цілий пласт. І до психолога сходити, розібратися, як тебе травмували батьки. І усвідомленість практикувати. І виходити із зони комфорту та повертатися в неї. Регулярно спати й перестати жерти печиво.

Хочу розповісти вам лише про один фокус, бо з рештою я ще сам не розібрався.

Загалом, так.

Уявіть, що ви вирушили зі своєю другою половинкою до ресторану. Офіціант люб’язно посадив вас за найкращий столик. Неголосно грає легкий джаз, відкривається розкішний вид на Сену (або Свислоч), горять свічки, відбиваючись в очах вашої супутниці й у чистих скатертинах. І в цій ось прекрасній обстановці ви неспішно вечеряєте кілька годин, бесідуючи й потягуючи якийсь Шаблі. 

Увага, питання. 

Що буде краще? Присвятити весь цей час смачній вечері, вину, джазу й одне одному чи кілька разів за вечір зайти в іншу частину ресторану, де купа людей, накурено й оре з динаміків Міша Круг?

Реклама допомагає нам вижити

Схоже, відповідь очевидна: дайте мені насолодитися, не відволікайте й не перебивайте! 

Але виявляється, з погляду сукупної кількості задоволення буде краще перервати вечерю чимось менш приємним, а потім знову повернутися у свою ідеальну обстановку.

Секрет тут ось у чому.

Британські вчені (що б ми без них робили?) провели дослідження. Вони опитували людей у відпустці, намагаючись визначити, що і коли їх найбільше радує (мені б таку роботу). 

Виявилося, що найбільша ейфорія настає в перші 44 години відпочинку. Далі щастя потихеньку йде на спад. 

Ні, люди й досі раді, але вже не так. Без мурашок і метеликів у животі.

І, аналізуючи анкети, наші прискіпливі дослідники раз у раз натикалися на слово “вперше”.

Виявляється, британських відпочивальників найбільше тішило, коли вони вперше бачили океан, вперше пірнали в прохолодний басейн, вперше запихали в валізу готельний рушник тощо.

Річ у тім, що людина до всього звикає. Навіть до дуже хорошого. 

Тож, повертаючись до нашої ідеальної вечері в ресторані, варто було б хоча б кілька разів перервати свій вечір, щоб потім знову до нього повернутися й упіймати це відчуття новизни: “Боже, як же добре, що ми тут!”

З тієї ж причини вчені радять брати кілька коротких відпусток протягом року, а не одну дуже велику.

А от із негативними враженнями все виявилося навпаки. Їх рекомендується сприймати цілком, одразу й не відволікаючись.

Причому це абсолютно контрінтуїтивно. Якщо запитати, то 90% людей відповіли б, що хотіли б перерви в неприємному. 

Але біда в тому, що потім, коли людина повертається до чогось огидного, то натрапляє на те саме відчуття новизни. З новою силою вдарить у ніс неприємний запах, знову різатиме вухо голос начальниці, знову ці грудки в манній каші…

Від чого б людина не страждала — пітні липкі люди, миття кота, нудна нарада, концерт Кіркорова — краще винести від початку й до кінця. 

Таким чином загальна кількість страждань буде меншою.

І я от подумав, з стосунками ж виходить те саме.

Якщо тобі зі своєю жінкою добре і класно, то якщо періодично ненадовго розставатися, а потім знову зустрічатися, щастя буде більше. Недарма рекомендують спати на окремих ліжках, щоб додати іскру. І окремі відпустки, виходить, дуже навіть доречні. 

Адже потім буде радість зустрічі, обіймів, дотиків, спілкування. Усе буде так, ніби трохи вперше, по-новому, хвилююче…

І навпаки. Якщо стосунки — гірші нікуди, то краще нести цей хрест до самого кінця, не відволікаючись. Жити в горі й у горі, доки смерть або якийсь інший щасливий випадок не розлучить вас. 

Ось такий виходить парадокс. 

Невкусного — потроху, смачного — потрошку.

Дивіться, не переплутайте.