Чоловічий погляд на День святого Валентина

У торговельних центрах від сердечок і пухких немовлят із луками нікуди подітися, тимчасово самотня молодь із новими силами шукає собі пару на вечір, а сивочолі чоловіки з пивним животиком час від часу купують своїй немолодій дружині квіточки. Повний штучного романтизму празник комусь до вподоби, а інших бісить. (В основном в зависимости от того, как сложилась личная жизнь)

Версії появи Дня святого Валентина

Припускається, що святий Валентин — такий реальний історичний персонаж. Він був лікарем і священником таємно одружував римських солдатів. Не між собою, а з їхніми коханими дівчатами. Усе б нічого, та цим самим він порушував наказ імператора Клавдія II, який вважав, що неодружені солдати краще б’ються, та й взагалі в армії жінкам не місце. Валентина, ясна річ, стратили 14 лютого, звідси й свято.

За іншою версією Валентин був таємним християнином, який вирішив повінчати своїх слуг. Так вийшло, що їх за цим заняттям і спіймали. Оскільки сам Валентин був із шляхетного роду, його просто побили, а слуг вирішили стратити. Далі версії подій розходяться. То чи Валентин пробрався до в’язниці, умовив варту обміняти життя слуг на своє власне і був страчений. То чи він просто надіслав їм із-за ґрат листівку, першу валентинку. Сліпа дівчинка, яку відправили віднести послання (логічно, правда ж?) прозріла і стала красунею.

Симпатичні легенди, але, як і з будь-якою міфологією, це все не точно.

Зате майже напевно День усіх закоханих тісно пов’язаний із давнішим язичницьким святом Луперкалії. Суть дійства була простою: підтримати народжуваність. Як і будь-якому доброму вождю, римським імператорам вічно бракувало підданих. Смертність була високою, медицина — ні до чорта.

Розв’язанням питання став нехитрий ритуал. На Палатинському пагорбі раз на рік приносили в жертву молодих кіз і собак. Потім — святкова вечеря з рясними узливаннями. Після чого смужки шкіри тварин вручали спритним і п’яним юнакам. Голі хлопці бігали Римом і лупили цими ремінцями зустрічних жінок. Вважалося, що кого обігріють, та буде плідною, як Краснодарський край, а дітки будуть усі як на підбір — тридцять три богатиря. Наприкінці свята всі роздягалися і голі, п’яні… розходилися по домівках. Напевно.

Згодом цей веселий звичай визнали застарілим і замінили Днем святого Валентина, як вчинили і з багатьма іншими язичницькими святами, скасувати які іменем партії ніяк не виходило.

Ми б із вами й не знали про всі ці давні справи, якби не англійські поети та компанія Hallmark.

У 14-му столітті лірики Туманного Альбіону згадували про це свято у своїх віршах і баладах, надавши йому романтики, а у 17-му зародилася традиція обміну таємними любовними посланнями. Подекуди сердечками справа не обмежувалася. Молоді люди тягнули папірці з іменами дівчат, і на весь день вони ставали парою. А далі — як піде.

Ну, а компанія Hallmark першою додумалася робити на святі гроші і в дев’ятнадцятому столітті налагодила промисловий друк подарункових листівок. З тих пір День усіх закоханих перетворився на бізнес, який оцінюється в 20 мільярдів доларів лише в Штатах.

Закохані у Великій Британії, США, Австралії, Європі, Аргентині та інших країнах надсилають одне одному любовні послання, купують квіти й шоколадні цукерки, дарують біжутерію та коштовності. На Філіппінах навіть практикують масові весілля. Випадки, коли одночасно одружуються двісті пар, — не рідкість.

Із англосаксонського світу День святого Валентина потихеньку проник і до нас, на пострадянський простір, разом із Геловіном, джинсами і кока-колою.

І хоча Валентина католицька церква у вісімдесятих виключила зі списку святих, тому що про нього майже нічого не відомо, крім того, що загинув він від усікновення мечем, справжніх романтиків це не зупинить.

Свято-то зрештою чудове! Мені здається, традиція надсилати валентинки тим, кого ти весь рік хотів, але боявся зізнатися, — це прекрасно. Навіть якщо об’єкт твоєї симпатії не здогадується, що автор послання саме ти, їй усе одно буде приємно. І тобі приємно, що їй приємно.

Загалом, усім приємно. Таким нехитрим способом у світі стає трішки більше світла.

Так само хвилююче й кумедно отримати валентинку чоловікові. Слава Богу, рух фемінізму остаточно закріпив за жінками свободу волі. Вони теж часом мріють про чоловіків, скажімо так, у романтичному ключі, а не лише про заміжжя, як досі думають багато хто. Тому на свято вродливий чоловік цілком може знайти під склом свого «Порше» валентинку з номером телефону. Але краще — без.

У цій грі є свій шарм, розумієте? Анонімне любовне послання — це багатошарове задоволення. Спочатку отримуєш, зрадієш. Потім починаєш думати: а хто б це міг бути? Придивляєшся до знайомих, колег по цеху і, чим чорт не жартує, до начальниці. А раптом?

І навіть якщо таємний зітхач ніяк себе не виявить, усе одно гріє душу, що хоча б раз на рік тебе хтось побажав.

Когось 14 лютого дратує, це зрозуміло. Не хочеться любити за наказом, як начальство чи Батьківщину. Але, з іншого боку, святий Валентин куди цікавіший за «святого Тіндера», у якого ні загадки, ні інтриги.

Тому пропоную все-таки святкувати. Квіти, подарунки, побачення, листівки з язичницьким богом Купідоном разом із християнськими голубами та набитими ведмедиками — усе це додає яскравих барв у наші сірі будні.

Шукайте, зустрічайтеся, закохуйтеся, пробуйте, і хай буде з вами святий Валентин, ким би він насправді не був.