Про фітнес і залежність. “Навіщо старанно пітніти з гантелями в руках, якщо твоє тіло вже ідеальне?”

У тренажерному залі, куди я ходжу (ну, як ходжу, заходжу іноді) тренується богиня фітнесу.

Зазвичай, коли я починаю тренування, вона качає сідниці. Коли я за годину закінчую, вона все ще качає сідниці. 

Інколи, втім, доходить і до інших м’язів. І щоразу я дивуюся обсягу роботи, яку вона виконує. 

Бере якісь неймовірні для своєї статури ваги й підіймає, і підіймає, і підіймає. Ну просто якась машина, їй-богу!

На це видовище неможливо не дивитися. І цим тілом неможливо не милуватися. Дівчина виглядає просто неймовірно! Підтягнута, міцна, спортивна. І так, попа в цих лосинах теж вище всяких похвал. 

Та в моєму захваті насправді немає сексизму. Ну, тобто, не лише сексизм. 

Тіло такої міри досконалості — в принципі велика рідкість. В античності її б відливали в мармурі. Щоправда, тоді стандарти жіночої краси були м’якшими й поступливішими, а мускулатуру цінували у чоловіків. Але часи змінюються.

Однак до захоплення й легкої спортивної заздрості (бо я навіть близько так не можу) нет-нет та й домішується подив.

Не можу відмахнутися від питання «А навіщо все це?».

Навіщо так старанно пітніти з гантелями в руках, якщо твоє тіло вже ідеальне?

Спершу я думав, що вона професійна спортсменка. Але потім відкинув і цю версію. Спортсмени зазвичай тренують усе ж не все тіло, а те, що допоможе їм у конкретному виді спорту. 

Потім я вирішив, що вона культуристка. Але, подумавши, відмітив і цей варіант. Бо жодного разу моя німфа не підходила до дзеркала, щоб подивитися на результат своїх титанічних зусиль. Не ставала в характерні пози й не фотографувала свою чудову фігуру з хвилюючих ракурсів.

І висновок напрошується такий: вона тренується заради самої тренування. Уся ця важка праця — вона виключно заради важкої праці. 

Просто є такі люди, яких хлібом не годуй — дай подолання, труднощі, щось нестерпне, аби до знемоги. 

Вони пітніють у тренажерних залах, виснажують себе на марафонах і рвуть жили під штангами. У найекстремальніших випадках навіть перепливають океани й лізуть на восьмитисячники.

Читав історію американської наркоманки, яка в якийсь момент зуміла злізти з голки. Але наркомани — специфічні люди. Недарма ті, хто в зав’язці, не п’ють навіть пиво. Вона почала займатися спортом. І це була найсоціально схвалювана з усіх її залежностей.

Ніхто не бачив кривавих мозолів від бігу. Ніхто не знав, що вона вставала, щоб піти в зал, о третій годині ночі. Ніхто не знав, що у неї від навантажень припинилися місячні. 

Усі бачили лише ідеально точене тіло й безмежно ним захоплювалися.

У якийсь момент вона усвідомила, що просто знайшла для себе інший наркотик і звернулася по допомогу. Виявилося, що в довіднику захворювань просто немає такого розладу…

Але це справді залежність.

Їх, насправді, дуже багато, таких фітнес-маніяків. І сучасна медицина на їхньому боці. Їм зшивають порвані зв'язки в гомілкостопах і ахілах, міняють клапани в серцях, ставлять титанові колінні суглоби замість зношених власних.

А вони все займаються й займаються, все біжать і біжать за новою дозою ендорфінів і геть від тарганів у своїй голові. 

Фітнес перетворився на глобальну індустрію. Бути підтягнутим, м'язистим, з кубиками преса стало модно й сексуально.

І не можна сказати, що ця мода була в принципі шкідливою. 

Але тут, як мені здається, чудово пасує польське прислів’я Що занадто, то не здорово.

Заняття спортом — це здорово і корисно. За нашого сидячого способу життя це необхідно. Але всьому має бути міра. 

Так, жоден психіатр не діагностує у вас жодного розладу, а всі навколо лише захоплюватимуться вашою наполегливістю та цілеспрямованістю. 

Так, ви будете виглядати просто чудово!

Але якщо спорт стає опіумом, то треба розбиратися з тарганами в голові, які женуть тебе на стадіон…

А може, я просто заздрю?