У соцмережах із завидною регулярністю спливає один і той самий «сенсаційний» тезис: нібито майже 28% гомосексуальних чоловіків мали за життя понад 1000 сексуальних партнерів. Ця цифра незмінно викликає бурю в коментарях, підживлюючи найрізноманітніші стереотипи про квір-спільноту.
Але за цією крикливою інфографікою стоїть класичний приклад того, як сумнівна соціологія півстолітньої давнини перетворюється на вічний вірусний міф. Розбираємося, звідки ростуть ноги в цієї статистики і чому сприймати її всерйоз сьогодні — велика помилка.
Що це за дослідження взагалі?
Корені історії сягають 1978 року, коли психолог Алан П. Белл (Alan P. Bell) і соціолог Мартін С. Вайнберг (Martin S. Weinberg) із Kinsey Institute опублікували масштабну роботу «Homosexualities». Автори намагалися розвинути ідеї піонера сексології Альфреда Кінсі і докладно описати життя гомосексуальних людей — на той момент завдання було майже революційним.
Дослідження справді значною мірою допомогло боротися з гомофобними упередженнями свого часу. Але через десятиліття вже сама наукова спільнота визнає: методологія тієї роботи, м’яко кажучи, не витримує критики з погляду сьогоднішніх стандартів соціології.
Чому вибірка не має стосунку до «геїв узагалі»
Якщо розібратися, як саме збирали дані для знаменитої цифри в 28%, картина перестає бути «універсальною» — і з кількох причин одразу.
Місце і час. Белл і Вайнберг проводили інтерв’ю виключно в Сан-Франциско наприкінці 1960-х — на початку 1970-х. Тоді це був не просто місто з великою гей-тусовкою, а епіцентр унікальної, ні на що не схожої субкультури в розпал сексуальної революції — ще до епідемії СНІДу, яка змінила сексуальні практики цілого покоління. Переносити звичаї Сан-Франциско того періоду на всіх інших квір-людей США, не кажучи вже про решту світу, — методологічна помилка майже анекдотичного масштабу.
Кого саме опитували. Дослідники поспілкувалися з 686 чоловіками, але набирали респондентів переважно в гей-барах і лазнях (по суті, секс-клубах) міста — місцях, спеціально створених для випадкових сексуальних контактів. Іншими словами, до вибірки потрапила найбільш сексуально активна й неформальна частина тусовки, а зовсім не «середньостатистичний» гей із умовного передмістя.
Хто саме потрапив у вибірку. Окремий нюанс, який у клікбейтних репостах чомусь ніколи не згадується: за оцінками дослідників вибірки, близько чверті опитаних чоловіків на той момент займалися секс-роботою — і це неминуче завищувало підсумкові цифри щодо кількості партнерів [1].
Самі автори, до речі, попереджали про це прямо. У книзі прямо сказано, що нерепрезентативність вибірки не дає змоги робити будь-які узагальнення щодо поширеності того чи іншого явища навіть у межах досліджуваного міста, не кажучи вже про загальну популяцію [2].
Хто підтримує міф у живих
Тут є ще один шар, про який теж варто сказати окремо. Цифра «28% геїв мали понад 1000 партнерів» — не випадковий вірусний уламок статистики, що блукає сам по собі. У нього є цілком конкретні точки походження в сучасному інтернеті: це насамперед релігійні та консервативні ресурси на кшталт CARM (Christian Apologetics & Research Ministry) і Exodus Global Alliance, які роками публікують добірки «шокуючої статистики про гомосексуальність» із цією цитатою [3][4]. Звідси формулювання майже дослівно розходиться блогами, мемами і, зрештою, соцмережами.
А що кажуть сучасні дані
Тут найважливіше. Від моменту дослідження Белла й Вайнберга минуло майже пів століття, і відтоді з’явилися десятки куди більших і репрезентативніших досліджень сексуальної поведінки геїв і бісексуальних чоловіків у різних країнах.
Їхній висновок кардинально розходиться з вірусною цифрою: типова кількість сексуальних партнерів за життя в геїв становить приблизно 10–20 — тобто цифра з мема завищена на порядки [5].
Забавно, що якщо грати в ту саму гру вибіркового цитування, можна знайти дослідження з протилежним перекосом: наприклад, у Кінсі 1948-го і в пізніших вибірках у геїв у середньому фіксувалося навіть менше партнерів, ніж у гетеросексуальних чоловіків [5]. Сенс у тому, що будь-які вирвані з контексту цифри, пораховані на нерепрезентативній вибірці, — погане джерело для висновків про цілу соціальну групу, у який би бік вони не були зміщені.
Чому міф не вмирає в XXI столітті
Алгоритмам соціальних мереж плювати на контекст, репрезентативність вибірок і наукову критику. Заголовок «30% геїв мають 1000 партнерів» ідеально працює на залучення: він шокує консервативну аудиторію і змушує сперечатися прогресивну — а значить, буде репоститися знову і знову, незалежно від того, що там насправді написано на сторінці 308 книги 1978 року.
У підсумку локальний зріз із бань Сан-Франциско піввікової давнини продовжує жити своїм життям як «абсолютна правда про квір-людей». Хоча єдине, про що ця цифра говорить насправді, — про те, наскільки живучими бувають красиві, але повністю вирвані з контексту міфи в інтернеті.
Джерела:
[1] RationalWiki — Спростовано: у гей-чоловіків 500-1000 партнерів — докладний розбір походження та проблем дослідження Белла і Вайнберга
[2] Bell, A., Weinberg, M. Homosexualities (1978), p. 22 — застереження авторів щодо нерепрезентативності вибірки
[3] CARM.org — Статистика сексуальної розпусти серед гомосексуалів
[4] Exodus Global Alliance — одна з перших платформ, що розтиражувала цитату з Белла і Вайнберга поза контекстом
[5] Зведення сучасних репрезентативних досліджень сексуальної поведінки геїв і бісексуальних чоловіків — див. огляд джерел у статті RationalWiki
0 коментарів
Введіть email — ми надішлемо одноразовий код. Без паролів і акаунтів.
Код надіслано на
Якщо лист не з’явився у «Вхідних» протягом кількох хвилин, перевірте папку «Спам», «Небажана пошта» або «Промоакції», оскільки деякі поштові сервіси можуть помилково поміщати туди автоматичні повідомлення