«Тільки якщо повернеться Алла Пугачова». Візажист Роберт Мінасян — про роботу на «Першому каналі», повернення до Росії та ЛГБТ-спільноту

Роберт Мінасян — візажист родом із Єревана, який працював з Аллою Пугачовою, Ангелою Меркель, Томом Генксом, Меттом Деймоном, Pussycat Dolls, Army of Lovers, Nicolette Sheridan, Тіною Канделакі, Діаною Арбеніною та багатьма іншими. У Лос-Анджелесі він давно став самостійною медійною фігурою з багатотисячною аудиторією та репутацією людини, яка говорить без фільтрів.

Нещодавно Мінасян заявив, що у вересні повертається до Москви, щоб працювати над новим проєктом «Першого каналу». Реакція підписників розділилася: одні сприйняли новину цілком серйозно, інші — як чергову провокацію. Сам Роберт цю невизначеність поки ніяк не коментує.

На прохання Роберта редакція Doberman.media не розкриватиме подробиць його повернення — або неповернення — до Росії. Скажемо чесно: ми знаємо більше, ніж можемо зараз написати. Але сам Роберт пообіцяв, що рано чи пізно розповість читачам Doberman.media, що насправді стоїть за цією історією — і навіщо, і чому, і що було далі. Поки ж — просимо поставитися до цієї недомовленості з розумінням.

Doberman.media поговорив із Робертом про старіння, самотність, гей-спільноту по обидва боки океану — і про те, за якої умови він узагалі допускає для себе повернення до Росії.

Про повернення і умови для всіх

Doberman Media: Роберте, коли, на твою думку, в Росію взагалі можна буде повернутися?
Роберт Мінасян: Я сумніваюся, що це станеться в найближчі роки, а може, й десятиліття. І що означає повернутися? Єдиний чинник, який це змінить, — якщо до Росії повернеться Алла Пугачова зі своєю сім'єю, з Максимом Галкіним і дітьми. От тоді повертатися можна буде всім. Якщо цього не станеться, значить, не можна.

І що означає повернутися для мене? Я ніколи не мав російського громадянства. Я народився в Вірменії, у п'ятнадцять років разом із сім'єю переїхав до Німеччини. Тоді ми були громадянами СРСР, а пізніше я отримав німецьке громадянство. Сьогодні в мене вже два громадянства: Німеччини і США.

Якщо говорити про роботу, то це вже інше питання. Якщо організатори справді зможуть гарантувати мені повну безпеку, причому не на словах, а офіційно, на папері, тоді такий варіант можна обговорювати. Але без таких гарантій про поїздку не може бути й мови.

Doberman Media: А переїзд до Лос-Анджелеса — яке було найбільше розчарування?
Роберт Мінасян: Розчарувань як таких не було — я приїхав сюди вже з іменем, із бекґраундом, мені було легше, ніж багатьом. Але в будь-якому разі будь-яка еміграція — це обнулення. Початок із чистого аркуша, навіть якщо в тебе за плечима щось є.

Про страх

Doberman Media: Якби сьогодні сімнадцятирічний хлопець із Росії написав тобі «я гей, мені страшно» — що б ти відповів?
Роберт Мінасян: Боятися чогось і когось — це велика слабкість. Нікого не слухай, іди вперед і проживи своє життя. Зроби висновки, і якщо треба — покидай цю країну й живи там, де є свобода і де ти будеш щасливий.

Doberman Media: А саме гей-спільнота стала добрішою за останні десять років чи токсичнішою?
Роберт Мінасян: Мені складно судити — я доволі мало з ним перетинаюся напряму. Був досвід спілкування з LGBT-центрами в Берліні та в Лос-Анджелесі — там я не бачив токсичності, лише доброту. А якщо говорити про спільноту загалом, про людей, — мабуть, стало більше злості та заздрощів.

Про пластику і старіння

Doberman Media: Твої операції — це про повернення молодості?
Роберт Мінасян: Швидше про виправлення чужої помилки. Один лікар зіпсував мені ніс — і тим самим три роки якості життя. А от остання операція, фейсліфтинг, — це вже усвідомлена спроба продовжити молодість, тут я не сперечаюся.

Doberman Media: Чому люди взагалі так бояться старіти?
Роберт Мінасян: Тому що бояться непотрібності. Бояться подивитися в дзеркало й почути «ти постарів». Але якщо у шістдесят можна виглядати на сорок — чому ні? Старіння — процес природний, боятися тут нічого, але методи зберегти себе зараз є, і не лише хірургічні.

Про красу, конкуренцію й самотність

Doberman Media: Чому серед геїв так багато красивих і успішних, але самотніх чоловіків?
Роберт Мінасян: Геї завжди прагнули краси — подивися на історію моди, її творили переважно вони, бо бачать світ інакше. Але конкуренція від цього тільки вища: геїв багато, і не кожен знаходить собі пару. Водночас самотність — не трагедія. Якщо ти в ній щасливий і самодостатній, то це і є щастя.

Doberman Media: Чому в гей-спільноті так люблять ідеальні фотографії й так рідко показують справжнє життя?
Роберт Мінасян: Тут справа не лише в гей-спільноті — світ загалом змінився, і це стосується всіх: натуралів, геїв, лесбійок… Люди фотошоплять себе, викладають відфотошоплені, ідеальні версії та майже ніколи — справжнє життя. Чому? Бо бояться показати себе справжніми. І, як правило, так роблять лише недосить самодостатні люди.

Doberman Media: У чому головний самообман у гей-знайомствах?
Роберт Мінасян: У тому, що на кожній зустрічі шукають кохання. Люди переконують себе, що закохалися, а потім страждають у цьому ж самообмані. Кохання — штука дивна, воно приходить раптово, там, де не чекаєш. У знайомствах варто шукати хороше спілкування, а не заздалегідь вирішувати, що це доля.

Doberman Media: Якби Grindr завтра зник — спільноті стало б легше чи важче?
Роберт Мінасян: Важче, це точно було б втратою для багатьох — додаток дає швидке знайомство тут і зараз, без зобов’язань. Хоча, якщо зникне, одразу з’явиться щось схоже. Я сам ним ніколи не користуюся — надаю перевагу знайомствам випадково, на вулиці або в звичайних соцмережах.

“Я (майже) не дружу з геями”

Doberman Media: Чому російськомовним геям варто було б повчитися у західних, і навпаки?
Роберт Мінасян: Наші — це доброта, простота, відсутність заздрості. У американців і європейців є здатність допомагати одне одному, не вдавати із себе зірок. А ось що західні могли б перейняти в наших — мені важко сказати, чесно, нічого. Я, якщо чесно, майже не дружу з геями — надто вже це схоже на жіночу дружбу, де радіють твоєму нещастю і заздрять щастю.

Doberman Media: Ти жив в Вірменії, Німеччині, Росії, США. Де було найлегше бути геєм?
Роберт Мінасян: Мені було легко всюди. Я ніде не стикався з гомофобією напряму — жодного разу. Це, мабуть, питання характеру: я був упевнений у собі ще з дитинства, років із шести-семи, і це жодного разу не дозволило комусь зіпсувати мені життя.

Doberman Media: А яку країну ти вважаєш батьківщиною?
Роберт Мінасян:Німеччину. Хоча щасливий був усюди — і п’ятнадцять років у Вірменії був по-справжньому щасливим.

Про любов після п’ятдесяти

Doberman Media: Сказав би прожити життя заново, але гетеросексуалом?
Роберт Мінасян: Ні. Я щасливий тим, хто я є, і не уявляю себе закоханим у жінку. П’ятдесят років, які я прожив, — насичене, самодостатнє життя, і я не змінив би в ньому нічого.

Doberman Media: Чому ти перестав шукати чоловіків після п’ятдесяти?
Роберт Мінасян: Я, по суті, ніколи й не шукав великого кохання. Був у офіційних стосунках один раз — але назвав би це радше грою, ніж почуттям. Решту часу — потяг і секс, без різниці, натурал переді мною чи гей. Колись напишу про це книгу — «У сексуальних лабіринтах Роберта Мінасяна».