«Чоловічі плітки вийшли на новий рівень»: два журналісти обговорили стан російського світського та культурного життя

Журналіст і медіаменеджер Ренат Давлетгілдеєв в інтерв’ю Ілле Варламову проаналізували поточний стан російського світського й культурного життя. У цьому «болоті» химерно співіснують естетика Північної Кореї, Z-патріотизм, таємні квір-коди й вечірки в Куршевелі. Ми переказали основні тези цієї розмови — про вплив Катерини Мізуліної, феномен Шамана і трагедію Антона Красовського.

Катерина Мізуліна: «Королева шкільного булінгу» без реальної влади

Попри образ «сірого кардинала», що вирішує долі артистів, Давлетгілдеєв називає голову Ліги безпечного інтернету Катерину Мізуліну «пустушкою» і «самопроголошеною хуейбінкою». Її реальна вага в політичних колах мінімальна, а в Адміністрації президента її радше «недолюблюють» за непередбачуваність і гру в «громадський флюгер».

На думку Давлетгілдеєва, її покровителями є Олена Мільська (дружина голови МНС Куренкова) і православний олігарх Костянтин Малофеєв. Мізуліна змогла стати «улюбленою вчителькою» для підлітків 12—14 років, які пишуть їй скарги на директорів шкіл.

Обговорюваний «роман» із Шаманом Давлетгілдеєв називає піар-проєктом двох «згасаючих зірок», які намагаються підтримати кар’єри одне одного.

Шаман: Гей-іконки і мікрофон у штанах

Співак Шаман (Ярослав Дронов) сприймається квір-спільнотою як «свій» через специфічну естетику. Його пісня «Мій бій» перетворилася на своєрідний гей-гімн, а манера засовувати мікрофон у обтислий одяг трактується як експлуатація сексуальності, спрямована, на думку журналіста, радше на чоловічу аудиторію.

Ксенія Собчак: Королева тих, хто залишився

Ксенія Собчак залишається «номером один» у російському YouTube-просторі просто тому, що майже всі інші зірки виїхали. Давлетгільдєєв вважає, що її рішення залишитися в Росії було продиктоване не лише грошима (недобудований дім, бізнес, співробітники), а й небажанням втрачати статус і звичний рівень життя.

Собчак і далі зачіпає політичні теми, дотримуючись «червоних ліній» і розставляючи «зірочки», що Давлетгільдєєв називає або сміливістю, або спробою «зберегти обличчя». Її інтерв’ю з квір-блогерами (Ігорем Сіняком і Сергієм Грєйвасом) — це і хайп, і щире небайдужість до прав ЛГБТ-людей, яких влада зробила «козлами відпущення».

Іван Ургант: Велике розчарування

Ситуація з Іваном Ургантом, який після початку війни обмежився «чорним квадратом» у соцмережах і замовк, викликає у Давлетгільдєєва скепсис. Журналіст упевнений, що Ургант просто «вичікує» дзвінка від Костянтина Ернста, щоб повернутися в ефір Першого каналу.

Контент Урганта в YouTube (канал «А что случилось?») Давлетгільдєєв називає абсолютно аполітичним і нудним. На тлі Дмитра Нагієва, який дозволяв собі більш чіткі висловлювання, мовчання Урганта виглядає як спроба «відскочити назад».

Антон Красовський: Фарш, який неможливо провернути назад

Трагічна фігура російського медіаполя — Антон Красовський. Давлетгильдеєв, який називає себе його другом, вважає, що Красовський «загрався» з владою.

Коли ліберальна тусовка відкинула його через агресивність, єдиною, хто «простягнула руку», стала Маргарита Симоньян. Давлетгильдеєв цитує метафору самого Красовського про «плем’я канібалів»: спробувавши «людинятину» (владу, кров, вплив), він більше не може їсти нічого іншого. Нині Красовський перебуває в ізоляції, його проєкти на RT буксують, а сам він періодично говорить про бажання «покінчити з собою».

Дві реальності: Хор хлопчиків і чорна ікра

Російський шоу-бізнес сьогодні — це спроба «одружити крокодила з куркою». З одного боку — монументальна пропаганда, хори хлопчиків і північнокорейська естетика. З іншого — премії Муз-ТВ з пір’ям, стразами і обговоренням пластичних операцій.

Влада ухвалює репресивні закони (проти ЛГБТ, «чайлдфрі», квадроберів), але сама продовжує вести гедоністичний спосіб життя. Еліта й досі любить Куршевель, Канни та сумки Chanel, які купують утридорога через перекупників. «Епоха голої вечірки» закінчилася: тепер «знову все можна», якщо ти демонструєш лояльність.