Мнение. “Трамп, возможно, сделал для прав геев в Иране больше, чем все западные активисты вместе взятые”?

У свіжому номері американського The Spectator вийшла колонка британського публіциста Дугласа Мюррея з провокаційним запитанням: чому західна гей-преса мовчить про загибель іранського режиму, який публічно вішав людей за гомосексуальність? Мюррей пройшовся по західних ЛГБТ-медіа Pink News, Attitude і Advocate — і знайшов там історії про трансгендерні ванні кімнати та тренування Тома Дейлі замість торжества з приводу кінця режиму, що страчував геїв. Висновок автора провокаційний: Трамп, можливо, зробив для прав геїв в Ірані більше, ніж усі західні активісти разом узяті — хоча ті, звісно, його не подякують. Треба сказати, що ця стаття абсолютно типова для стилю Мюррея — він регулярно пише про подвійні стандарти західного прогресивізму. Погляди, висловлені в ній, поділяють далеко не всі, і вона явно розрахована на провокацію дискусії.

The Spectator — одне з найстаріших щотижневих видань у світі, засноване у Великій Британії в 1828 році. Це консервативний журнал, що публікує матеріали про політику, культуру, суспільство і міжнародні справи. У нього є окрема американська редакція (spectator.com) і австралійське видання. Видання дотримується праволіберальних і класично ліберальних поглядів, відоме гострою полемічною журналістикою та залученням авторитетних колумністів.

Я не можу не прокоментувати цю статтю. І не тому, що Мюррей неправий у фактах — він, на жаль, правий. А тому, що він правий з цілком неправильних причин і з цілком неправильними намірами.

Так, західна гей-преса боягузливо мовчить про Іран. Так, Pink News зайнята трансгендерними ванними, поки в Тегерані вішали людей за те, чим ми з вами займаємося в спальні. Це реальна проблема, і я говорю про це вже років п'ять — задовго до того, як Мюррей вирішив використати наші трупи як полемічну зброю.

Але ось у чому річ: Дуглас Мюррей не друг геїв. Він колекціонує наш біль як аргументи в своїй абсолютно іншій грі. Іранські геї для нього — не люди, яким потрібна солідарність. Це зручна дубина, якою можна бити лівих. Сьогодні він скорбить про страти в Тегерані, а завтра знову пише про те, що «повістка зайшла занадто далеко».

Це називається «рожевий камуфляж» — homonationalism у чистому вигляді. Використання квір-тіл для виправдання воєнних операцій і імперської політики. Трамп убив Хаменеї — і тепер це подається як акт визволення геїв? Людина, яка на першому ж тижні президентства вигнав трансгендерних солдат із армії, заборонив згадування ЛГБТ у федеральних документах і аплодував Орбану — цей чоловік тепер герой іранських геїв?

Мюррей пропонує нам вибір: або ви мовчите про репресії в Ірані (боягузи й лицеміри), або аплодуєте американським бомбардуванням (прогресивні люди, нарешті прозрілі). Третього не дано. Це класична пастка, і я відмовляюся в неї стрибати.

Геї в Ірані заслуговують на свободу. І вони її отримають — не завдяки ракетам Трампа, а всупереч усім Мюрреям світу, які використовують їхні страждання як колонку в The Spectator.

Мовчання західної гей-преси — це ганьба. Але стаття Мюррея — це інший вид ганьби. Ще витонченіший.

— Сергій, головний редактор Doberman.media