Література як рятівне коло в епоху змін

Під час загального шторму легко втратити рівновагу, трапляється це і в буквальному значенні слова: деякі останні новини так впливають на нашу психіку, що особливо сприйнятливі люди, до яких я відношу і себе, відчувають стрес на фізичному рівні. Що робити, щоб допомогти собі? Варіанти можуть бути різними, і кожен може обрати для себе підхожий. Але тут би я хотів зупинитися на тому, який допомагав мені в дитинстві, юності й зараз: література.

Рік тому, ще живучи в Білорусі й відчуваючи постійний стрес, який був, наче океан: то відпливав, то припливав, лишаючи між цими двома станами короткий проміжок життя. І тоді я відкрив свій старий блокнот, у якому записував книжки, які мені необхідно прочитати.

Вибір пав на давно жадану мене і особливий випадок — “Знедолені” Віктора Гюго.

Одразу стало зрозуміло, що ця книга чекала свого часу, і він настав. Пам’ятаю, що “Відторгнені” часто стояли на полицях у пострадянських інтер’єрах, але, на жаль, не кожен удостоївся її прочитати. А дарма. Тому, якщо у вашої бабусі збереглася стара бібліотека, саме час нею скористатися, хоча б тому, що книга, хоч і була написана 2 століття тому, не втратила загальнолюдської моралі й загалом актуальна як ніколи. А ще, читаючи бабусину книгу, можна тримати в руках справжній сімейний артефакт.

У книзі описано події Великої Французької революції та настрої в суспільстві, які до цього призвели. Книга буквально побудована на історичних фактах, буквально до дрібниць пояснюючи суть подій. А з точки зору людини, яка живе у 21 столітті, можна зробити висновок про те, що мало що змінилося, хіба що локації, декорації та імена.

Сама книга захоплює і відволікає від інформаційного шуму, не відпускає, змушує думати про себе, рефлексувати й аналізувати. Гюго талановито вписав особистість в історичний контекст і показав, як багато одна конкретна особистість важить, всупереч поширеній думці “один у полі не воїн”. І водночас нагадав, що часом людина без людини – ніщо. Що в людині все гармонійно, просто іноді ми про це забуваємо.

Книга дуже емоційна, адже, окрім правильно патріотичного, в ній багато любовного, дружнього, родинного, людського — того, чого зараз так бракує, того, що нині відійшло на другий план, адже вижити й зберегти себе зараз стоїть на першому місці.

Ця книга змушувала мене сміятися, радіти, а наприкінці — плакати, за що я їй дуже вдячний. Вона не полишала мене і після прочитання. Минув рік, а я досі добре пам’ятаю ці емоції.

Не хочу докладно описувати все, що там відбувалося, але хочу, щоб хтось, хто потребує підтримки, розуміння або відволікання, і прочитавши цей текст, взяв цю, а можливо й іншу, яка давно чекає свого часу, книгу і відчув те відчуття, яке дарують нам хороші книги: ти не один, відчувати весь спектр емоцій — це нормально, ти людина, яка втомилася, але у тебе є книга, а може, й жива людина, які готові тобі допомогти. Головне — зрозуміти їх. А з книгою — як із живою людиною. Як із розумним співрозмовником, тільки він не говорить, а дає тобі можливість усе дізнатися самому. Головне — знайти ресурс. І бажання зрозуміти. Без розуміння не може бути прийняття, а без прийняття не може бути й засвоєння важливих уроків, які нам дає життя з усіма його можливостями.