Про фітнес і залежність. Навіщо старанно пітніти з гантелями в руках, якщо твоє тіло вже ідеальне?

У тренажерному залі, куди я ходжу тренуватися, бог фітнесу.

Зазвичай, коли я починаю тренування, він качає біцепси або груди. Коли я закінчую через годину, він усе ще качає біцепси або груди.

Іноді, утім, справа доходить і до інших м’язів. І щоразу я дивуюся обсягу роботи, яку він проробляє.

Бере якісь неймовірні ваги й підіймає, і підіймає, і підіймає. Ну просто якась машина, їй-богу!

На це видовище неможливо не дивитися. І цим тілом неможливо не милуватися. Чоловік виглядає просто винятково! Підтягнутий, міцний, спортивний. І так, біцепси теж вище всяких похвал.

Та в моєму захопленні насправді немає заздрощів. Ну, тобто, не лише заздрість.

Тіло такого ступеня досконалості — по суті велика рідкість. В античності його б висікли в мармурі.

Однак до захоплення й легкої спортивної заздрості (бо я навіть близько так не можу) нет-нет та й домішується подив.

Не можу відмахнутися від питання «А навіщо все це?».

Навіщо так старанно пітніти з гантелями в руках, якщо твоє тіло вже ідеальне?

Спершу я думав, що він професійний спортсмен. Але потім відкинув і цю версію. Спортсмени зазвичай тренують усе ж таки не все тіло, а те, що допоможе їм у їхньому конкретному виді спорту.

Потім я вирішив, що він культурист. Але, поміркувавши, відкинув і цей варіант. Бо жодного разу мій німф не ходив до дзеркала подивитися на результат своїх титанічних трудів (а це величезна рідкість для спортзалу). Не ставав у характерні пози й не фотографував свою прекрасну фігуру з вигідних ракурсів.

І висновок напрошується такий: він тренується заради самої тренування. Уся ця важка праця — вона винятково заради важкої праці.

Просто є такі люди, яких хлібом не годуй — дай подолання, труднощі, щось нестерпне, аби до знемоги.

Вони пітніють у тренажерних залах, виснажують себе на марафонах і рвуть жили під штангами. У найекстремальніших випадках навіть перепливають океани й лізуть на восьмитисячники.

Читав історію американської наркоманки, яка в якийсь момент спромоглася злізти з голки. Але наркомани — специфічні люди. Недарма ті, хто в зав'язці, не п'ють навіть пива. Він почав займатися спортом. І це була найсоціально схвалювана з усіх його залежностей.

Ніхто не бачив кривавих мозолів від бігу. Ніхто не знав, що він встає, щоб піти в зал, о третій годині ночі. Ніхто не знав, що в нього болить спина від навантажень.

Усі бачили лише ідеально точене тіло й безмежно ним захоплювалися.

У якийсь момент він усвідомив, що просто знайшла для себе інший наркотик і звернулася по допомогу. Виявилося, що в довіднику хвороб просто немає такого розладу…

Але це справді залежність.

Їх, насправді, дуже багато, таких фітнес-маніяків. І сучасна медицина на їхньому боці. Їм зшивають порвані зв'язки в гомілкостопах і ахілах, міняють клапани в серцях, ставлять титанові колінні суглоби замість зношених власних.

А вони все займаються й займаються, все біжать і біжать за новою дозою ендорфінів і геть від тарганів у своїй голові. 

Фітнес перетворився на глобальну індустрію. Бути підтягнутим, м'язистим, з кубиками преса стало модно й сексуально.

І не можна сказати, що ця мода була в принципі шкідливою. 

Але тут, як мені здається, чудово пасує польське прислів’я Що занадто, то не здорово.

Займатися спортом — це зДОрово і здорОво. За нашого сидячого способу життя це необхідно. Але все добре в міру. 

Так, жоден психіатр не діагностує у вас жодного розладу, а всі навколо лише захоплюватимуться вашою наполегливістю та цілеспрямованістю. 

Так, ви будете виглядати просто чудово!

Але якщо спорт стає опіумом, то треба розбиратися з тарганами в голові, які женуть тебе на стадіон…

А може, я просто заздрю?