Молоді люди стали вдвічі рідше спілкуватися зі своїми сусідами

Ще зовсім недавно сусід міг подзвонити у двері, попросити наглянути за квартирою або залишити запасні ключі. Можна було випадково розговоритися на сходах, у дворі чи біля магазину. Сьогодні для багатьох молодих людей така побутова близькість стає радше винятком, ніж нормою.

Регулярно спілкуються з людьми, які живуть по сусідству, лише близько чверті молодих американців. У 2012 році таких було 51%. Водночас молодь помітно рідше звертається до сусідів по допомогу. Наприклад, залишити їм запасні ключі готові 36% молодих американців, тоді як серед людей старшого віку цей показник сягає 60%.

На перший погляд, ідеться лише про сусідів. Але за цією дрібницею може приховуватися набагато помітніша зміна: люди дедалі менше залежать одне від одного в повсякденному житті.

Тепер майже все можна зробити, ні з ким не розмовляючи

Причина почасти буквально криється у смартфоні.

Їжу можна замовити в застосунку. Таксі викликати кількома натисканнями. Продукти привезуть до дверей. Посилку можна отримати без розмови з кур’єром. Побутові послуги можна знайти онлайн, а багато питань, які раніше вимагали особистого контакту, тепер вирішуються через екран.

Навіть потреба знати сусідів поступово зникає.

Якщо раніше людина могла попросити сім’ю, що живе поруч, забрати посилку, погодувати кота або потримати ключі на час відпустки, то сьогодні для кожного з цих завдань можна знайти цифрове рішення або заплатити за послугу.

У результаті зникає не лише сама розмова. Зникають і маленькі приводи для неї.

А саме з таких випадкових контактів зазвичай і складається відчуття, що навколо тебе є інші люди.

Дослідження американського суспільного життя показують схожу картину. В одному з нещодавніх опитувань лише 26% американців сказали, що хоча б раз на місяць розмовляють із сусідом, якого погано знають. Майже половина, 47%, роблять це лише кілька разів на рік, а 50% кажуть, що рідко або взагалі ніколи не розмовляють із людьми зі своєї спільноти, яких погано знають.

Але річ не лише в застосунках

Є ще одна причина, яка видається менш очевидною.

Люди дедалі частіше відчувають, що за ними спостерігають.

Телефон сьогодні майже завжди поруч і майже завжди здатен записувати те, що відбувається. Хтось може зняти чужу вечірку, танець, сварку, незграбну фразу чи просто дивну поведінку. А за кілька хвилин відео вже може опинитися в TikTok, Instagram або іншій соціальній мережі.

І ти не обов’язково про це дізнаєшся.

Це змінює саму поведінку в громадських місцях. Коли людина розуміє, що будь-яка мить може стати публічною, вона починає контролювати себе ще до того, як хтось насправді дістав телефон.

Можна не танцювати надто активно. Не підходити до незнайомої людини. Не казати чогось дивного. Не робити того, що потім доведеться пояснювати знайомим.

Колись формула звучала навпаки: танцюй так, ніби ніхто не дивиться.

Тепер проблема в тому, що ніхто не може бути впевнений, що справді ніхто не дивиться.

Парадокс цифрової епохи

У цьому є дивна суперечність.

Ми живемо у світі, де зв’язатися з людиною стало простіше, ніж будь-коли. Можна за секунду написати людині на іншому кінці планети. Можна знайти давнього знайомого, вступити до десятків груп, підписатися на сотні людей і постійно отримувати повідомлення.

Але це не обов’язково означає більше справжнього спілкування.

Цифрові сервіси усувають величезну кількість випадкових соціальних контактів. Нам не потрібно розмовляти з продавцем. Не обов’язково телефонувати до ресторану. Не потрібно запитувати дорогу. Можна замовити практично все, що потрібно, не вступивши в розмову з жодною людиною.

Навіть прогулянка районом може перетворитися на переміщення між точками, заздалегідь вибраними на карті.

Саме тому сусід стає цікавим символом змін, що відбуваються.

Він — людина, яка фізично перебуває поруч, але зовсім не обов’язково присутня в нашому соціальному житті.

Можна роками жити в одній квартирі й не знати імені людини за стіною.

Зникає не лише спілкування, а й довіра

Історія із запасними ключами особливо показова.

Залишити ключ сусідові означає довірити йому доступ до свого дому. Це доволі простий жест, але за ним стоїть певний рівень довіри.

Дослідження 2012 року про соціальні зв’язки літніх людей показало, наскільки різними можуть бути стосунки між сусідами: від повної відсутності контакту до ситуацій, коли люди регулярно перевіряють помешкання одне одного та зберігають ключі від квартир сусідів.

Сьогодні така модель поступово поступається місцем іншій: що менше ми залежимо від оточення, то менше маємо причин йому довіряти.

Виходить замкнене коло. Ми не просимо сусідів про допомогу, адже майже все можемо вирішити самі. А оскільки ми не просимо їх про допомогу, у нас менше можливостей познайомитися й побудувати довірливі стосунки.

І це стосується не лише під’їзду

Та сама логіка діє в клубах, барах, на концертах та в інших місцях, де раніше люди могли поводитися вільніше.

Громадський простір перестає бути цілком громадським. Камера смартфона перетворює будь-яку мить на потенційний контент.

Людина танцює не лише перед людьми навколо себе. У певному сенсі вона танцює перед невідомою аудиторією, яка може побачити запис завтра.

Це не означає, що молоді люди перестали ходити на вечірки чи взагалі не хочуть спілкуватися. Але змінюється сама ціна спонтанності.

Раніше незручний момент закінчувався разом із вечіркою.

Тепер він може отримати друге життя в інтернеті.

І тому фраза зі старої поради танцювати так, наче ніхто не дивиться, сьогодні звучить майже як фантастика.

Тому що сучасна людина дедалі частіше живе в ситуації, коли вона не знає, чи дивляться на неї просто зараз, хто дивиться і де опиниться запис завтра.

А тим часом сусід усе ще живе за стіною.

Просто ми дедалі рідше знаємо, хто це.